знайди книгу для душі...
На своєму ліжку в палаті сидів чорний, як хмара, МизКумом, а Космонавт несміливо намагався його заспокоїти.
- Нічого, що інфекція. Зараз антибіотики знаєте які сильні!
- Ага, і так дупа болить, а ще антибіотики.
- Ну так там же не наша буде колоть. Може, у тої рука легша.
МизКумом невесело засміявся, і я приєднався до нього. Дійсно, можна у всьому знайти свої позитивні риси.
- Та не переживай! - сказав я. - Будеш до нас у гості ходити. Це навіть краще, що тебе переводять, там за тебе справжні фахівці візьмуться і в момент все зроблять. А у нас що - травматологи, одне слово. Не переживай!
МизКумом зібрав свої речі, потис усім руки та почалапав на четвертий поверх у гнійне. Я подивився на його порожнє ліжко і раптом усвідомив, що від нашої всієї палати лишилася рівно половина. Оце так - за три дні і трьох немає. Буває ж! То в коридорах лежать, а то палати порожні. Космонавт сумно дивився у вікно. Дядько Гаврило, очевидь, теж про щось таке подумав, бо зітхнув, озираючись, і спитав невідомо у кого:
- А що ж це до нас нікого не кладуть?
- Статистика, - відгукнувся Космонавт. - Травматизм у місті зменшився.
- Хіба що.
Найбільше жалко було за Футболістом. Все-таки він нас розважав своєю філософією. А з цими і слова не мовиш. Один - якийсь пришелепуватий, другий - зовсім дитина, дивно навіть, що мій ровесник. Нудно буде лежати, якщо нікого не покладуть. А завтра субота, значить, будемо нудьгувати мінімум два дні.
- Піду до хірургії, - наважився Космонавт, - може, там щось.
Що саме, нескладно було здогадатись - безвідмовна Тетяна якраз заступила на чергування. Хлопець понишпорив у шухляді, видобув звідти гребінця і заходився причепурюватись біля раковини. Від однієї думки про секс у мене заболів живіт. А Космонавт сховав гребінця у кишеню та відчинив палатні двері, думками він вже був там.
- Щасливого полювання, - побажав я йому. - Іди ти.
Ми з дядьком Гаврилом лишилися самі. Розмовляти не хотілося, гуляти не вистачало сил, і я розкрив книжку. Книжка була цікава, але на четвертій сторінці я почув над вухом:
- Хлопче, вона до тебе присмокталася…
- Дядько Гаврило сидів на своєму ліжку навіть суворіший, ніж завше.
- Що, пробачте?
- Вона до тебе присмокталася і не відпустить.
Найцікавіше, що я не спитав, хто це “вона”. Я тільки закрив книжку та підвівся на лікті. - І що буде?
- Не відпустить вона тебе. Ти будеш хлянути, хлянути, поки зовсім нічого не зможеш. Може, тоді.
- А ви звідки знаєте?
- Бачу. Якби хтось інший, вона б пустила, а тебе - ні. Ти їй припав до смаку. У тебе оно вже очі позеленіли.
Ні, я таки не спитав, хто це “вона”, я, мабуть, уже тоді щось відчував. А може, й ні - може, набридло читати і просто вирішив порозважатися за рахунок несповна розуму сусіди. У дядька Гаврила погляд палав натхненням, і він продовжив свої пояснення, від яких мені попервах стало трошки моторошно.
- Розумієш, вона живиться твоєю енергією. Вони взагалі живляться енергією чоловіків, але рідко коли припадають отак до одного, - він руками стис перед собою удаване горло, немов збирався задушити. - Здебільшого беруть у кожного потрошку, і тоді майже не шкідливі - ну, день після цього поболить голова і все. А за тебе зачепилась. Я давно за нею дивлюся. Ти розумієш, хлопче, вона висмоктує з тебе енергію під час кохання. Вона висмоктує з тебе життя. Ти не відчув цього?
Згодіться, що відповісти ствердно на таке запитання важко, але й заперечити я не міг. Я справді відчував негаразд, але щоб так сформулювати… Висмоктує життя - це занадто. Про енергію всі останнім часом говорять, навіть по телевізору. Але ж не до такої міри!
А дядько Гаврило вже знову замахав руками, намагаючись мене переконати.
- Тобі треба боронитися, хлопче. Вона тебе з’їсть, висмокче, немов лимон.
- Як?
- Як боронитися? - по-своєму витлумачив мій вигук дядько. - Амулетом. Змійовиком. Сукуби його бояться як вогню.
- Сук… хто? - не зрозумів я.
- Сукуби. Це духи, які живляться нашою сексуальною енергією. Мавки, у нас їх мавками кличуть. Про них у всіх джерелах є, сам можеш почитати. З сукубами завжди боролися хрестом, а змійовик, крім того, зображає стародавню Богиню, а Богині вони бояться значно більше, Богиня для них…
Він не зміг скінчити своєї промови, бо в наступну мить я зареготав, як скажений. Я відкинувся на подушки і зайшовся несамовитим реготом, ще завзятішим від того, що спочатку я мало не повірив у всю цю маячню. Звичайно, коли йшлося про енергетику, ще півбіди. Але коли пішли Богині та Суки… як їх там?.. Я реготав щиро і довго, навіть сльози на очах виступили. Дядько Гаврило спочатку дивився на мене здивовано, а потім образився і ліг на ліжко, відвернувшись до стіни.
anonymous16572 07.11.2014
Тематично-легка містика, без зайвих жахів. Невеликий об'єм оповідань, не надто карколомний сюжет, "читабельний" стиль-все це дає підстави вважати даний збірник хорошим засобом забути на деякий час про життєві негаразди.