Слава ЗСУ!

- Гутен таг, - автоматично відповів я, супроводжуючи жінку очима. - Що це?

- Нудисти, - буденно сказала моя супутниця. - Це містечко нудистів. І тут мені наче полуда з очей спала. Звідси, з берега, стало видно, що пишні кущі обабіч дороги ховали собою невеличкі будиночки з доглянутими чистенькими подвір’ями, на яких засмагали, грали в теніс та сиділи на лавах голі люди різного віку і статі, а трохи далі ліворуч на невисокій скелі був влаштований пляж із залізними сходами до води, і там, наче морські котики, лежали голі-таки люди, безліч людей.

Здавалося, всі вони спостерігали за нами з неприхованою цікавістю.

Обережно, щоб не дай Боже не штовхнути, я відвів дівчину від краю урвища та попрямував до машини.

Лежачи ввечері в ліжку, я зрозумів свою помилку.

Плечі та шия пекли неймовірно. Я таки попалився на сонці, хоча воно здавалося й не дуже гарячим. Так завжди буває в перший день - хочеться швидше й більше, тому не встигаєш подумати.

А думати треба. Хлопчисько. Бевзь. Очі засліпило - від сонця, від тої першої, від другої… Та й скажіть, кому б не засліпило? Добре хоч я її з берега не штовхнув серед цих нудистів - ото була б картина. Хотілося швидше впоратися, щоби потім відпочивати спокійно? От і відпочив би. Господи, де ж вони взялися на мою голову, га? Тисячі кілометрів, острів, океан, і перша ж стрічна землячка виявляється… і друга теж. А може, у них і справді організація, тільки я ще не в курсі?

Я, звичайно, на ніч помастив плечі кремом, проте вони все одно пекли. А в голові свербіли думки і брутальна лайка на самого себе. Боже, який же ж ідіот! Коли вже порозумнішаю? Я ж мало не загинув через власну необережність. І з першою вчора, обов’язково треба було розплутати руки. А так - що це виходить? Виходить, що хтось її зв’язав, а значить, зумисне вбивство, а значить, почнуть шукати. Тільки дзуськи знайдуть, тим більше що у мене нема мотивів, я з нею навіть не був знайомий. А сережка? Цікаво, чи це й справді її сережка? Я ввечері перевернув догори дном весь салон, але так і не знайшов нічого, і це теж дратувало. Лишалися сліди, шанси. Ні, цю, другу, обов’язково треба вбити, тільки не так по-ідіотському, а серйозно, підготуватися як слід. Бажано, щоб це сталося ввечері, або вночі, бажано мати алібі. Нічого, зорієнтуємося. Буває, що й помилишся. Але головне - це вміння аналізувати власні помилки, і поки я це вмію, я не переможний.

Ранок підтвердив мої вечірні висновки.

Крем виявився цілющим, і плечі майже не турбували. А сон під подихом кондиціонера так само зцілив мої думки. Розгубленість і метушня першого дня минули. Треба було поміркувати як слід.

Скінчивши ритуал гоління та ранкової кави, я вирішив купнутися в океані і, захопивши рушника, як був у плавках, подибав до берега. Тут, біля готелю, він був положистий, ще й де-не-де посипаний дрібним пісочком. Пісок, як пояснила мені вчора моя супутниця, привозили сюди з пустель Марокко, і океанські хвилі весь час намагалися змити його з вулканічних скель та відправити назад до Африки. Обіг піску, одне слово. Дно виявилося жорстким та кам’янистим. Немає в світі раю, брешуть туристичні проспекти. Я намучився, поки нарешті пірнув та по-жаб’ячому поплив від берега. От, виявляється, чому тут у кожному готелі великий басейн.

Ранішні думки мене зовсім не тішили, і я вирішив, що годі отруювати собі життя. Сьогоднішній день треба присвятити відпочинку та вивченню місцевих умов, а вбити її - вистачить часу ввечері, у крайньому разі завтра або післязавтра, де вона дінеться?

Наплававшись досхочу, я виліз на берег та загорнувся в рушник. До всіх чеснот тут ще й постійно дув досить цупкий вітерець.

Розумні сусіди-англійці воліли краще відпочивати біля басейну в затишку. Оце варто було їхати за тисячі кілометрів.

Чесно кажучи, у глибині душі я сподівався, що сьогодні вранці вона знову прийде, тому досить довго сидів на ґанку під пальмою та читав недочитану в літаку книжку. Але дівчина так і не з’явилася, тому, щоби не гаяти часу, я вирішив проїхатися містечком, купити їжі та познайомитися з місцевою географією.

- Грасіас, сеньйора! - дякував я дівці в обмінному пункті та касирці в супермаркеті і посміхався з усією щирістю.

Цікаве це було містечко. Воно складалося практично тільки з крамниць, ресторанів та автопрокатних фірм. Крамниці я швидко осягнув розумом та гаманцем. Машину після зрілих роздумів вирішив не міняти - врешті-решт уже пізно, а тачка зручна. Навіщо зайві підозри? Навпаки, якщо почнуть шукати за слідами на березі, останнє, що будуть перевіряти - це машини, які на руках, у них тут туристи - як священні корови в Індії. Лишилися ресторани - я видивився кілька затишних місць з прицілом на довгі осінні вечори. Ви ж не забули, що зараз осінь, кінець жовтня, а я вчора плечі попалив - цирк! І коли, завантажившись на тиждень харчем та згаявши чотири години, я повертався до готелю, на сходах головного корпусу побачив її. Вона була без окулярів, тому чорні очі світилися, неначе блискавки під час грози.