Слава ЗСУ!

переказав іншим людям. Які, до речі, знають більше від вас. Ви ж бо навіть шукаєте не там, де слід. Могила, що вам потрібна, у зовсім іншому місці!
Тібінґ стривожився. «Що він верзе?»
— Навіщо тобі Ґрааль? — допитувався Ленґдон. — Щоб знищити? Перед кінцем днів?
— Сайласе, забери від пана Ленґдона наріжний камінь, — наказав Ремі.
Коли монах наблизився, Ленґдон відступив на крок і підняв криптекс над головою, сповнений рішучості пожбурити його на підлогу.
— Я швидше його розіб’ю, — сказав Ленґдон, — ніж віддам у брудні руки.
Тібінґа охопив жах. Ще мить — і справа його життя загине в нього на очах. Усі його мрії от-от розіб’ються.
— Роберте, ні! — закричав Тібінґ. — Не робіть цього! Ви ж тримаєте Ґрааль! Ремі ніколи не вистрелить у мене. Ми знаємося вже десять...
Ремі підняв пістолет догори і вистрелив у стелю. Мініатюрний револьвер гримнув зі страшною силою, луна прокотилася під кам’яним склепінням, наче грім.
Усі завмерли.
— Я не жартую, — сказав Ремі. — Наступний постріл буде йому в спину. Віддайте наріжний камінь Сайласові.
Ленґдон неохоче простягнув криптекс. Сайлас підійшов і взяв його, червоні очі світилися радістю помсти. Він опустив криптекс до кишені ряси і відступив, тримаючи Ленґдона й Софі під прицілом.
Тібінґ відчув, як рука Ремі міцно обхопила його шию. Слуга потягнув його до виходу, пістолет і досі боляче впирався в спину.
— Відпустіть його, — зажадав Ленґдон.
— Ми забираємо пана Тібінґа на прогулянку, — сказав Ремі, задкуючи до дверей. — Якщо подзвоните в поліцію, він помре. Спробуєте втрутитись якось інакше — теж помре. Зрозуміло?
— Заберіть мене, — сказав Ленґдон хрипким від хвилюванням голосом. — Відпустіть Лі.
Ремі розсміявся.
— Ви мене не цікавите. Нас із сером Лі зв’язують роки дружби. До того ж він іще може стати в пригоді.
Сайлас відступав до виходу, тримаючи Ленґдона й Софі під прицілом. Ремі тягнув Тібінґа, а той волочив за собок? милиці.
— На кого ти працюєш? — запитала Софі твердим голосом. Ремі посміхнувся.
— Ви б дуже здивувалися, якби дізнались, мадемуазель Неве.
Розділ 87
Камін у вітальні Шато Віллет уже давно захолонув, а Колле й далі ходив перед ним, читаючи факси з Інтерполу.
Зовсім не те, на що він сподівався.
Згідно з офіційними даними, Андре Берне був зразковим громадянином. Жодних проблем з поліцією — ба, навіть штрафів за паркування в недозволеному місці. Він навчався в приватній школі, тоді в Сорбонні, яку закінчив з відзнакою як фахівець у галузі міжнародних фінансів. Інтерпол повідомляв, що ім’я Берне час від часу з’являлося в газетах, але тільки в позитивному контексті. Здається, він допоміг розробити систему безпеки, завдяки якій Депозитарний банк Цюриха став лідером в ультрасучасному світі електронних технологій. Виписки з рахунків кредитних карток свідчили про пристрасть Берне до мистецьких альбомів, дорогого вина і компакт-дисків із класичною музикою, зокрема симфоніями Брамса — їх, вочевидь, він слухав на неймовірно дорогій стереосистемі, яку придбав кілька років тому.
«Нічого», — зітхнув Колле. ,
Єдине, що сьогодні зацікавило Інтерпол, — це відбитки пальців, які, очевидно, належали слузі Тібінґа. Керівник науково-тех
нічного відділу сидів у зручному кріслі біля протилежної стіни і саме читав повідомлення від Інтерполу.
Колле глянув на нього:
— Є щось?
Той знизав плечима.
— Відбитки належать Ремі Леґалудеку. Він у розшуку за дрібні злочини. Здається, його вигнали з університету за те, що переставляв дроти в телефонах, щоб не платити за дзвінки... потім піймався на дрібних крадіжках. Злам і пограбування. Ухилявся від оплати лікарняного рахунку за термінову трахеотомію. — Він подивився на Колле і хмикнув. — Алергія на арахіс.
Колле кивнув, пригадавши, як поліція проводила розслідування в ресторані, який не зазначив у меню, що якась мексиканська страва містить арахісову олію. Один довірливий клієнт помер просто за столом від анафілактичного шоку, ледь скуштувавши замовленої страви.
— Мабуть, Леґалудек сховався тут від переслідування поліції. — Експерт усміхнувся. — Сьогодні бідоласі не поталанило.
Колле зітхнув.
— Добре. Відішліть краще цю інформацію капітанові Фашу.
Експерт пішов виконувати наказ, а тим часом до кімнати
увірвався інший агент науково-технічного відділу.
— Лейтенанте! Ми знайшли щось у стайні.
Агент був такий схвильований, що Колле міг припустити лише одне:
— Труп?
— Ні, капітане. Щось... — він завагався, — несподіваніше.
Колле потер очі і пішов за агентом до стайні. Щойно вони
зайшли до темного затхлого приміщення, як агент показав на високу дерев’яну драбину в центрі, сперту на горище з сіном високо під стелею.
— Раніше цієї драбини тут не було, — зауважив Колле.
— Не було, капітане. Це я її поставив. Ми знімали відбитки біля «роллс-ройса», коли я побачив на підлозі цю драбину. Я б не звернув на неї уваги, якби щаблі не були стерті й вимазані