Слава ЗСУ!

болотом. Це означає, що драбиною хтось часто користується. Вона якраз дістає до горища з сіном, тож я її поставив і поліз подивитися, що там.
Колле подивився на високу копицю сіна, до якої було прихилено драбину. Хтось туди постійно лазить? Звідси горище здавалося зовсім занедбаним, щоправда, більшої його частини знизу не було видно.
Нагорі на драбині з’явився старший агент науково-технічного відділу. Він дивився вниз.
— Вам напевно буде цікаво це побачити, лейтенанте, — сказав він і жестом запросив Колле нагору.
Колле втомлено кивнув, пішов до старої драбини і поліз нагору. Драбина була старомодна і звужувалась догори. Уже доволі високо Колле мало не зісковзнув із тонкого щабля. Стайня під ним закрутилась. Але він опанував себе і швидко подолав решту щаблів. Агент, що стояв нагорі, простягнув йому руку. Колле схопив її і незграбно виліз на горище.
— Це там, — сказав агент, показавши кудись у глиб бездоганно чистого горища. — Тут тільки одна пара відбитків. Скоро знатимемо, чиї вони.
Колле напружив зір, намагаючись розгледіти у тьмяному світлі те, що стояло біля дальньої стіни. Що за дідько? Це був повний комплект найсучаснішого комп’ютерного обладнання — два вертикальні процесори, монітор з пласким екраном, колонки, набір жорстких дисків і багатоканальний звукозаписний пристрій з автономним джерелом живлення.
Чому це хтось вирішив працювати аж тут? Колле підійшов до комп’ютера.
— Ви вже оглянули систему?
— Це пост прослуховування.
Колле сторопів.
— Прослуховування?
Агент кивнув.
— Найсучасніше обладнання. — Він показав на стіл, завалений електронними деталями, інструкціями, інструментами, дротами,
паяльниками та іншим електронним мотлохом. — Тут хтось добре знає свою справу. Більшість цього обладнання не поступається нашому. Мініатюрні мікрофони, фотоелементи, оперативні запам’ятовувальні пристрої високої ємності. Тут є навіть ці нові нанодиски.
Колле був вражений.
— Ось вам повна система, — сказав агент, простягнувши Колле пристрій, не більший від кишенькового калькулятора. Від нього відходив невеличкий дротик, на кінці якого висів шматочок тонесенької фольги, завбільшки з поштову марку. — Це високо- . потужна звукозаписна система із жорстким диском і перезаряд- жувальним акумулятором. Пластинка фольги на кінці дроту — мікрофон, поєднаний із фотоелементом.
Колле знав такі прилади. Ці мініатюрні мікрофони з фотоелементами стали величезним досягненням за останні кілька років. Тепер записний пристрій можна було прикріпити, приміром, десь за настільною лампою, а мікрофон припасувати до нього, підфарбувавши так, щоб він став непомітний. Якщо на цей мікрофон хоча б кілька годин на добу потрапляло денне світло, то фотоелементи постійно підзаряджали систему. Такі «жучки» могли служити вічно.
— А спосіб прийому? — поцікавився Колле.
Агент показав на ізольований дріт, що відходив від процесора. Він тягнувся вгору по стіні і зникав у маленькій дірці в даху.
— Прості радіохвилі. Невеличка антена на даху.
Колле знав, що такі записні системи зазвичай встановлюють в офісах. Вони активуються від звуку голосу, щоб заощадити місце на жорсткому дискові, записують фрагменти розмов упродовж дня, а вночі, щоб їх не помітили, передають стиснуті аудіофайли. Після кожної передачі вся інформація на жорсткому дискові автоматично стирається, і наступного дня вся процедура повторюється.
Колле перевів погляд на полицю, де стояло кількасот аудіока- сет із датами і номерами. Хтось добре попрацював. Він обернувся до агента.
— Уже з’ясували, кого саме прослуховували?
— Знаєте, лейтенанте, — агент підійшов до комп’ютера і запустив якусь програму, — дивовижна річ...
Розділ 88
Ленґдон і Софі пройшли через турнікет на станції метро «Темпль» і спустилися в похмурий лабіринт тунелів і платформ. Ленґдон почувався геть спустошеним. Його мучило відчуття провини.
«Я втягнув у це Лі, і тепер він у величезній небезпеці».
Вчинок Ремі його приголомшив, але, зрештою, усе було логічно. Той, хто шукав Ґрааль, завербував людину в таборі суперника. Вони прийшли до Тібінґа з тієї ж причини, що і я. Упродовж століть люди, які багато знали про Ґрааль, як магніт, притягували і вчених, і злодіїв. Те, що Тібінґ уже давно був під прицілом, мало б трохи заспокоїти сумління Ленґдона. Але не заспокоїло. «Ми мусимо знайти Лі й допомогти йому. Якнайшвидше».
Ленґдон пішов за Софі на платформу Кільцевої лінії, де був телефон-автомат. Вона твердо вирішила подзвонити в поліцію, попри погрозу Ремі. Ленґдон сів неподалік на брудну лаву. Він щиро каявся, що втягнув Тібінґа в халепу.
— Найкращий спосіб допомогти Лі, — повторювала Софі, набираючи номер, — це негайно звернутися до лондонської поліції. Повір мені.
Спочатку Ленґдон із нею не погоджувався, але коли вони разом проаналізували становище, розрахунок Софі став йому зрозумілий. Зараз Тібінґові ніщо не загрожує. Навіть якщо Ремі й інші знають, де могила рицаря, то їм однаково потрібна допомога Тібінґа, щоб розшифрувати слово-ключ. Найбільше Ленґдона непокоїло, що буде після того, як карту з місцем заховання Ґраа- ля знайдуть. Вони захочуть позбутися Лі.
Якщо є якийсь шанс допомогти Лі і ще раз побачити наріжний камінь, то в кожному разі Ленґдон мусить знайти могилу першим. На жаль, Ремі дістав велику фору.