Слава ЗСУ!

Завдання Софі — пригальмувати Ремі.
Завдання Ленґдона — знайти могилу.
Софі заявить про Ремі й Сайласа у лондонську поліцію. Вони будуть змушені переховуватись, або ж — іще краще — їх заарештують. План Ленґдона був не такий чіткий. їм треба доїхати на метро до Королівського коледжу, що неподалік: він славиться своєю електронною базою даних на релігійну тематику. «Це досконалий дослідницький інструмент, — так казали Ленґдонові. — Миттєво дає відповіді на всі запитання щодо історії релігій». Цікаво, як ця база даних відреагує на запит про «рицаря, якого ховав папа»?
Софі нарешті додзвонилась до лондонської поліції.
— Відділок на Снов-хілл, — відповів диспетчер. — 3 ким вас з’єднати?
— Я хочу заявити про викрадення людини, — Софі знала, що говорити треба чітко й коротко.
— Ваше ім’я, будь ласка?
Софі на мить завагалась.
— Агент Софі Неве, французька судова поліція.
Посада справила належне враження.
— Хвильку, міс. Я з’єднаю вас із детективом.
Чекаючи на з’єднання, Софі розмірковувала, чи лондонська поліція взагалі повірить її описові викрадачів Тібінґа. Чоловік у смокінгу. Нічого кращого підозрюваний просто не міг би одягнути. Але навіть якщо Ремі перевдягнеться, тож він працює не сам, а на пару з монахом-альбіносом. Такого не помітити неможливо. До того ж із ними заручник, і вони не можуть їздити громадським транспортом. Софі подумала, чи багато лімузинів марки «ягуар» їздить вулицями Лондона.
Здавалося, її з’єднують з детективом цілу вічність. Ну ж бо! Софі почула, як у слухавці щось клацнуло і пішли гудки.
Минуло п’ятнадцять секунд.
Нарешті чоловічий голос відповів:
— Агент Неве?
Приголомшена, Софі відразу впізнала цей грубуватий тон.
— Агенте Неве, де ви, чорт забирай? — допитувався Безу Фаш.
Софі заніміла. Очевидно, капітан Фаш попросив диспетчера
лондонської поліції негайно дати йому знати, якщо Софі зателефонує.
— Слухайте, — Фаш перейшов на французьку і говорив дуже чітко. — Вчора я припустився жахливої помилки. Роберт Ленґдон ні в чому не винний. Усі звинувачення проти нього знято. Але тепер ви обоє в небезпеці. Ви мусите якнайшвидше прийти до поліції.
Софі заніміла з подиву. Вона не знала, що відповісти. Фаш не належав до тих, хто вибачається.
— Ви мені не сказали, — вів далі Фаш, — що Жак Соньєр був вашим дідом. Я готовий пробачити вам вашу вчорашню поведінку з уваги на те, що ви пережили емоційний стрес. Однак зараз ви й Ленґдон мусите задля власної безпеки прийти до найближчого відділку лондонської поліції.
«Він знає, що я в Лондоні? А що він іще знає?» У слухавці щось дирчало, наче поблизу свердлили або працювало якесь обладнання. Крім того, на лінії весь час щось дивно клацало.
— Ви що, намагаєтесь відстежити, звідки я телефоную, капітане?
— Ми з вами мусимо співпрацювати, агенте Неве, — твердо сказав Фаш. — Ми обоє зараз можемо багато втратити. Я намагаюся врятувати становище. Минулої ночі я помилився у висновках, і якщо ця помилка призведе до смерті американського професора і криптографа французької судової поліції — моїй кар’єрі кінець. Я розшукую вас уже кілька годин, щоб захистити від небезпеки.
З тунелю повіяв теплий вітер, до платформи наближався поїзд. Софі планувала на нього встигнути. Ленґдон, очевидно, теж; ось він встав і пішов до неї.
— Вам треба знайти чоловіка на ім’я Ремі Леґалудек, — швидко сказала Софі. — Це слуга Тібінґа. Це він щойно викрав Тібінґа в церкві Темпля і...
— Агенте Неве! — крикнув капітан Фаш, а поїзд тим часом з гуркотом заїхав на станцію. — Це не телефонна розмова. Ви й Ленґдон маєте негайно з’явитися в поліцію. Задля вашої ж безпеки! Це наказ!
Софі повісила слухавку і чимдуж кинулася з Ленґдоном до поїзда.
Розділ 89
Завжди бездоганно чистий салон літака Тібінґа тепер був усіяний сталевою стружкою і смердів пропаном. Безу Фаш усіх відпустив і сидів сам зі склянкою віскі й важкою дерев’яною скринькою, яку знайшов у Тібінґа в сейфі.
Провівши пальцем по інкрустації, він підняв кришку. Всередині лежав кам’яний циліндр, складений із дисків з літерами. П’ять дисків були розташовані так, що утворювалося слово SOFIA. Фаш довго дивився на це слово, тоді витяг циліндр і оглянув на ньому кожний дюйм. Потягнув за кінці. З одного боку ковпачок зслизнув. Всередині циліндр був порожній.
Фаш поклав його назад до скриньки і розсіяно задивився у вікно на ангар, обмірковуючи недавню розмову з Софі, а також інформацію, яку він щойно одержав із Шато Віллет. Із задуми його вивів телефонний дзвінок.
Телефонували з центрального управління судової поліції. Диспетчер вибачався, що потурбував. Але їм безперестанку дзвонив керівник Депозитарного банку Цюриха, і хоч йому вже кілька разів пояснювали, що капітан Фаш полетів у справах до Лондона, той все одно дзвонив і дзвонив. Фаш невдоволено пробурчав, щоб його з’єднали.
— Месьє Берне, — звернувся він, не давши банкіру вимовити й слова. — Пробачте, що я не подзвонив вам раніше. Я був зайнятий. Як я й обіцяв, про ваш банк у новинах не згадували. То що, власне, вас турбує?