Слава ЗСУ!

Не наважуючись показувати весь вірш незнайомій людині, Ленґдон і Софі вирішили дати тільки два перші рядки — ті, що описували рицаря. Фрагментована криптографія, так Софі це називала. Коли розвідувальна служба перехоплює закодоване повідомлення, що містить секретні дані, криптографам роздають) окремі частини цього повідомлення. Коли його розшифровують, жоден криптограф не бачить усього тексту.
У цьому ж разі така обережність була, мабуть, зайвою. Навіть якби бібліотекарка побачила весь вірш, визначила, чия це могила, і здогадалася, якої кулі на ній бракує, без криптекса ця інформація все одно була б ні до чого.
Ґеттем помітила в очах американського науковця гостру тривогу, наче знайти цю могилу було питанням життя і смерті. Зеленоока жінка, що була з ним, теж здавалася схвильованою.
Спантеличена, Ґеттем наділа окуляри і прочитала те, що було написано на папірці.
В Лондоні папа рицаря ховав,
Його плід гнів священний накликав.
Вона подивилася на гостей.
— Що це? Гарвардський варіант гри в пошуки скарбу?
Ленґдон вимушено засміявся:
— Щось таке.
Ґеттем відчула, що він щось замовчує. Однак загадка її заінтригувала, і вона задумалась над дивним віршем.
— Отже, тут сказано, що якийсь рицар зробив щось таке, що розсердило Бога, але папа змилосердився і поховав його в Лондоні.
Ленґдон кивнув.
— Для вас це з чимось асоціюється?
Ґеттем підійшла до одного з комп’ютерів.
— Поки що ні, але спробуймо витягнути щось із бази даних.
За останні двадцять років за допомогою комп’ютерних програм
оптичного розпізнавання знаків і програм-перекладачів дослідницький інститут системного богослов’я перевів у цифрову фор-
1 му і систематизував величезну кількість текстів — енциклопедії \ релігій, біографії релігійних діячів, святі писання десятками мов, \ розповіді про історичні події, листи Ватикану, щоденники цер- I ковнослужителів — одне слово, все, що так чи інакше стосува- I лося духовності. Оскільки тепер цей величезний обсяг матеріалу \ існував не тільки на паперових аркушах, а й у форматі бітів і байтів, то знайти потрібні відомості стало незрівнянно легше.
Ґеттем сіла перед одним із моніторів і почала щось набирати на клавіатурі.
— Для початку введімо кілька найпростіших ключових слів і погляньмо, що з цього вийде.
— Дякую.
Ґеттем набрала:
Лондон, рицар, папа
Клацнула на «Пошук» і почула, як поверхом нижче загудів величезний сервер, перевіряючи дані зі швидкістю 500 мегабайтів за секунду.
— Я попросила систему показати нам усі документи, що містять ці три ключові слова. Вона, звичайно, видасть багато недоречних результатів, але ж треба з чогось почати.
На екрані вже з’являлися перші результати.
Портрети папи. Колекція картин сера Джоилуа Рейнолдса. «Лондон Юніверсіті Прес».
Ґеттем похитала головою.
— Явно не те, що вас цікавить. — Вона перейшла до наступного результату.
«Лондонські твори Олександра Попа»*.
Автор Дж. Вілсон Найт**
Ґеттем знову похитала головою.
* Прізвище Поп (Pope) англійською означає папа.
** Прізвище Найт (Knight) англійською означає рицар.
Система продовжувала шукати, і результати з’являлися один за одним. У багатьох текстах ішлося про англійського поета Олександра Попа; в його антирелігійних псевдоепічних творах неод- і норазово згадувалися рицарі й Лондон.
Ґеттем швидко глянула на числове поле внизу екрана. Маючи кіль- кість уже знайдених результатів і відсоток бази даних, який залиша- лося перевірити, комп’ютер приблизно визначав, скільки загалом/ інформації у системі відповідає параметрам конкретного пошуку. Параметрам цього пошуку відповідала неймовірна кількість текстів.
Приблизна кількість усіх результатів: 2692
— Мусимо звузити коло пошуку, — сказала Ґеттем, зупинивши систему. — Це все, що ви знаєте про цю могилу? Більше нічого?
Ленґдон невпевнено подивився на Софі.
«Е ні, це не гра в пошуки скарбу», — подумала Ґеттем. До неї дійшли чутки про минулорічні пригоди Роберта Ленґдона в Римі. Цього американця впустили до найнедоступнішої бібліотеки на світі — секретних архівів Ватикану. «Цікаво, — подумала вона, — які таємниці Ленґдон звідти виніс? Можливо, цей відчайдушний пошук загадкової могили в Лондоні пов’язаний з інформацією, яку він здобув у Ватикані?» Ґеттем достатньо довго пропрацювала бібліотекаркою, щоб знати: коли люди приїжджають до Лондона шукати рицарів, то найчастіше їх цікавить одне — Ґрааль.
Ґеттем усміхнулась і поправила окуляри.
— Ви друзі Лі Тібінґа, ви в Англії, і ви шукаєте рицаря. — Вона склала руки. — Мені не залишається нічого іншого, як припустити, що вас цікавить Ґрааль.
Ленґдон і Софі здивовано перезирнулись.
Ґеттем розсміялась.
— Друзі мої, ця бібліотека — базовий табір для шукачів Ґрааля. Лі Тібінґ — один із них. Якби ви тільки знали, як часто мені доводиться шукати «Троянду», «Марію Магдалину», «Санґріл», «Ме- ровінґів», «Пріорат Сіону» і так далі, і так без кінця! Усі люблять маскуватися. — Вона зняла окуляри й уважно подивилась на Ленґдона й Софі. — Мені потрібно більше інформації.