Слава ЗСУ!

— Дякую, — сказала жінка. — Тепер робіть, як я скажу, і все буде добре.
За кілька секунд Ленґдон уже збігав поряд із Софі аварійними сходами на перший поверх, серце в нього й досі несамовито ка/ латало. Жоден із них не вимовив ані слова відтоді, як вони вибігли із Salle des Etats, де на підлозі лежав, увесь тремтячи, начальник охорони Дувру. Його револьвер тепер перейшов до Ленґдо^іа, який не міг дочекатися, коли його позбудеться. Револьвер здавався йому важким і дуже небезпечним.
Перестрибуючи через дві сходинки, Ленґдон роздумував, чи знає Софі, яку цінну картину вона мало не знищила. Її смаки в мистецтві були якісь дивовижно співзвучні з усією сьогоднішньою пригодою.
Картина, яку вона схопила, так само як і «Мона Ліза», славилася серед істориків мистецтва тим, що крила в собі чимало поганських символів.
— Ти обрала цінну заручницю, — сказав їй Ленґдон на сходах.
— «Мадонна в скелях», — відповіла Софі. — Але це дідусь сам її обрав. Він залишив мені дещо за цією картиною.
Ленґдон подивився на неї здивовано.
— Що ти кажеш? Але як ти здогадалась, що саме за цією картиною? Чому, власне, «Мадонна в скелях»?
— Настільки темна облуда людини! — Вона переможно усміхнулась. — Роберте, я проґавила перші дві анаграми. Хіба я могла проґавити ще й третю?
Розділ 31
— Вони всі мертві! — запинаючись, говорила в телефон сестра Сандрін у своєму помешканні в церкві Святої Сульпіцїї. Вона залишала повідомлення на автовідповідачі. — Будь ласка, візьміть слухавку! Вони мертві!
Її дзвінки на перші три номери зі списку принесли невтішні результати: спочатку відповіла вдова, що ридма ридала над убитим чоловіком, потім — детектив, який допізна працював на місці злочину, і нарешті — суворий священик, що втішав осиротілу юодину. Усі три контактні особи були неживі. І тепер вона дзвонила за четвертим і останнім номером. Ним вона мала право
Ї
користатися лише в тому разі, коли не пощастить додзвонитися
а перші три. А тут був автовідповідач. Він не називав жодного
імені, а лише пропонував залишити повідомлення. І
— Плиту на підлозі розбили! — схвильовано пояснювала вона. — Інші троє мертві!
Сестра Сандрін не знала імен чотирьох чоловіків, яких мала попередити про небезпеку, але номерами телефонів, що були старанно заховані в неї під ліжком, належало скористатися лише за однієї умови.
«Якщо хтось розіб’є цю плиту, — казав їй анонімний посланець, — то це означатиме, що верхній ешелон прорвали. Одному з нас погрожували смертю, і він був змушений сказати неправду. Подзвоніть за цими номерами. Попередьте інших. Не підведіть нас у цьому».
Це був таємний сигнал тривоги. Простий і надійний спосіб попередити про небезпеку інших. Коли сестра Сандрін уперше почула цей план, він її вразив своєю простотою. Якщо особу одного з побратимів буде викрито і йому погрожуватимуть смертю, то він розповість вигадку, яка приведе в дію відповідний механізм, щоб попередити інших. Однак, схоже, сталося непередбачене: викрито особу не одного, а всіх трьох побратимів.
— Будь ласка, візьміть слухавку, — благала вона пошепки. — Де ви?
— Залиш телефон! — раптом наказав басовитий голос.
Нажахана сестра Сандрін обернулась і побачила в дверях здоровенного монаха. В руці він тримав важкий залізний підсвічник. Тремтячи, вона поклала слухавку назад на телефон.
— Вони покійники, — сказав монах. — Усі четверо. Вони пошили мене в дурні. Кажи, де наріжний камінь.
— Не знаю, — чесно відповіла сестра Сандрін. — Цю таємницю оберігають інші. — Ті, що померли!
Чоловік наблизився до неї, стискаючи в неймовірно білих руках залізний підсвічник. і
— Ти ж сестра церкви, і ти служиш їм? І —? Ісус дав нам одну правду, — сміливо відповіла сестра Сані
дрін. — В «Опус Деї» я цієї правди не бачу. |
Очі монаха спалахнули дикою люттю. Він замахнувся й щосили вдарив сестру Сандрін важким підсвічником. Вона впала, і останньою її думкою було гостре передчуття лиха: усі четверо мертві. Безцінну правду назавжди втрачено.
Розділ 32
Софі й Ленґдон вискочили через аварійний вихід у паризьку ніч, і тієї ж миті із західного крила Лувру знову пронизливо завила сигналізація, вмить розігнавши всіх голубів, що мирно собі спали в саду Тюїльрі. Коли вони бігли через площу до автомобіля, Ленґдон почув вдалині поліцейські сирени.
— Он там, — Софі показала на червоне двомісне авто із задертим носом, припарковане на службовій автостоянці.
«Вона що, жартує?» Меншого авта Ленґдон ще в житті не бачив.
— «Смарт», — пояснила Софі. — Літр бензину на сто кілометрів.
Ленґдон ледве встиг ускочити всередину, як Софі різко зрушила з місця й переїхала через бордюр на всипану гравієм роздільну смугу. Він ухопився за панель управління — авто на швидкості переїхало тротуар і вилетіло на невелике кільце на площі Карузель.
На мить Ленґдонові здалося, що Софі хоче перетнути кільце по прямій, переїхати просто через живу загорожу посередині круглого газону.
— Ні! — закричав він, знаючи, що кущі на кільці Карузель насаджено, аби замаскувати небезпечну ущелину в центрі площі —