Слава ЗСУ!

La Pyramide Invers?e — світильник y формі перевернутої піраміди, який він бачив раніше в самому музеї. «Смарт» буквально провалився б крізь землю, тільки б його й бачили. На щастя, Софі обрала безпечніший маршрут: вона різко скрутила кермо вправо, об’їхала кільце як належало, тоді звернула ліворуч і виїхала на північну смугу. Збільшила швидкість і помчала в напрямку вулиці Ріволі.
Сирени у них за спиною завивали дедалі гучніше, і Ленґдон вже бачив у бокове дзеркало фари поліцейських машин. Двигун «смарта» жалібно скиглив — Софі щосили тиснула на газ. Попереду, приблизно за п’ятдесят ярдів, на перехресті з Ріволі загорілося червоне світло. Подумки вилаявшись, Софі мчала вперед. Ленґдон увесь напружився.
. — Софі!
Під’їжджаючи до перехрестя, Софі лише трохи зменшила швидкість, блимнула фарами, швидко озирнулась по боках, тоді знову натиснула на газ і різко повернула ліворуч на вулицю Ріволі. Промчавши близько чверті милі у західному напрямку, вони об’їхали велике кільце й опинилися на Єлисейських полях.
Коли вони виїхали на широку трасу, Ленґдон обернувся й подивився в заднє вікно в бік Дувру. Поліція, схоже, їх не переслідувала. Сині вогники скупчувалися біля музею.
Нарешті, трохи заспокоївшись, Ленґдон зауважив:
— Це було весело.
Софі не відповіла. Її погляд був спрямований уперед, на простору проїжджу смугу. Обабіч на дві милі тягайся розкішні вітрини крамниць, саме тому Єлисейські поля часто називали П’ятою авеню Парижа. До посольства залишалась якась миля, і Ленґдон з полегшенням відкинувся на спинку сидіння.
Настільки темна облуда людини...
Як швидко Софі здогадалась!
«Мадонна в скелях».
Софі сказала, дідусь залишив їй щось за цією картиною. Останнє послання? Ленґдон щиро захоплювався тим, як влучно Соньєр обрав місце для схованки. «Мадонна в скелях» була ще
однією доречною ланкою в усьому ланцюжку взаємопов’язаних символів. Здавалося, Соньєр кожним жестом намагався підкреслити своє захоплення темним боком Леонардо да Вінчі.
Перше замовлення на «Мадонну в скелях» да Вінчі одержав від ' однієї організації, яка називала себе Братством непорочного зачаття. їм була потрібна якась картина для центральної частини триптиху вівтаря в їхній церкві Святого Франческа в Мілані. Монахині назвали Леонардо конкретні розміри і приблизний сюжет картини — Діва Марія, немовля Іван Хреститель, Уриїл і немовля Ісус ховаються в печері. Да Вінчі зробив усе, як хотіли монахині, але коли він показав їм готову картину, ті вжахнулись. Замовлену сцену доповнювало чимало незрозумілих, тривожних деталей.
На картині було зображено Діву Марію в синьому, яка обіймає немовля, очевидно Ісуса. Навпроти Марії сидить Уриїл, теж із немовлям, очевидно Іваном Хрестителем. Але, на відміну від звичного сценарію, коли Ісус благословляє Івана, тут Іван чомусь благословляв Ісуса, а Ісус... йому підкорявся! Ще більше насторожувало те, що Марія тримала одну руку високо над головою немовляти Івана, і цей жест виглядав загрозливо — її пальці нагадували кігті орла, що схопили чиюсь невидиму голову. І нарешті найстрашніша деталь: саме під зігнутими пальцями Марії Уриїл робить рукою такий жест, наче відтинає невидиму голову, що потрапила до кігтів Марії.
Ленґдонові студенти завжди потішалися з того, що да Вінчі зрештою таки догодив монахиням, намалювавши їм другу, «пом’якшену» версію «Мадонни в скелях», де всіх було зображено у більш-менш традиційній манері. Друга версія тепер висіла в Лондонській національній галереї й мала назву «Діва Марія в скелях». Але Ленґдонові більше подобався загадковіший луврський оригінал.
Софі мчала авто Єлисейськими полями, і Ленґдон поцікавився:
— Та картина... Що було за нею?
Вона не відводила погляду від дороги.
— Пізніше покажу. Коли ми будемо в безпеці, у посольстві.
— Покажеш? — здивувався Ленґдон. — То він залишив тобі якийсь предмет?
Софі кивнула.
— Атож. Із лілією та ініціалами Р. Б.
Ленґдон не вірив власним вухам.
«Прорвемося», — думала Софі, повертаючи кермо праворуч. Авто промчало повз розкішний готель «Де Крійон» і в’їхало до обсадженого деревами дипломатичного району Парижа. До посольства тепер залишалося менше милі. Софі подумала, що нарешті можна трохи розслабитись.
Увесь цей час їй не йшов із голови ключик, що лежав у неї в кишені. Вона пригадала, як уперше побачила його багато років тому, як її тоді вразила його головка у формі симетричного хреста, трикутний стрижень, заглибинки на ньому, емблема з лілією та літери Р. 5.
Хоч за всі ці роки Софі майже не згадувала про дідусів ключик, працюючи в поліції, вона багато довідалася про засоби безпеки, і тепер незвична форма цього ключика вже не здавалась їй такою дивною. Змінна матриця, виготовлена за допомогою лазера. Підробити таку неможливо. Замість звичних зубців цей ключ мав складний набір випалених лазером заглибин, на які реагував спеціальний електронний пристрій. Якщо цей пристрій визначав, що шестикутні заглибини розташовані на належній відстані одна від одної і в належній послідовності, то замок відмикався.
Софі не уявляла, що може відмикати такий ключ, але відчувала, що в цьому їй допоможе Роберт. Адже він описав емблему, що була на ключі, навіть жодного разу не бачивши його. Хрест угорі, очевидно, означав, що цей ключ належить якійсь християнській організації, однак Софі не чула, щоб якісь церкви послуговувалися ключами у вигляді змінної матриці, виготовленої за допомогою лазера.
До того ж дідусь не був християнином...
Софі пересвідчилася в цьому десять років тому. За іронією долі, правду їй відкрив інший ключ, цілком звичайний.