Слава ЗСУ!

вони тримали золоті кулі. На чоловіках були довгі чорні туніки й чорні маски. Разом вони нагадували фігури на якійсь велетенській шахівниці. Усі в колі розгойдувалися вперед-назад і щось хором ритмічно наспівували, начебто уславляли щось, що було на підлозі перед ними... чого Софі поки що не бачила.
Спів погучнішав. Ритм прискорився. Ще гучніше. Ще швидше. Раптом усі зробили крок уперед і стали на коліна. І в цю мить Софі нарешті побачила те, що було в центрі. Вона з жахом відсахнулась, відчувши, що ця сцена вкарбувалась їй у пам’ять навіки. Її занудило, вона кинулась геть, спотикаючись і хапаючись за кам’яні стіни. Засунула за собою потаємні двері, вибігла з порожнього будинку і в якомусь тупому заціпенінні поїхала назад до Парижа.
Тієї ж ночі, ще не отямившись від гіркого розчарування й відчуття зради, вона спакувала речі й пішла з дому. А на столі у вітальні залишила записку:
Я БУЛА ТАМ. НЕ ШУКАЙ МЕНЕ.
Поряд із запискою вона поклала старий запасний ключ від заміського будинку.
— Софі! — голос Ленґдона перервав її роздуми. — Стій! Зупинися!
Софі різко загальмувала. Авто проїхало ще кілька метрів і зупинилось.
— Що? Що сталося?
Ленґдон показав на довгу вулицю попереду.
Софі сполотніла. Попереду, приблизно за сто ярдів, на перехресті чергували два авта судової поліції. Із того, як вони стояли навскіс, їхні наміри були очевидні. Вони перекрили авеню Ґабріель!
Ленґдон похмуро усміхнувся.
— Наскільки я розумію, до посольства нам сьогодні не прорватись?
Поліцейські, що повиходили зі своїх машин, тепер дивилися в їхньому напрямку, очевидно, розмірковуючи, що це за фари так різко зупинилися посеред дороги.
Що ж, Софі, повертай повільно назад.
Вона ввімкнула задню передачу, виконала розворот у три прийоми й поїхала назад. І вже за мить почула, як за ними завищали шини. Загули сирени.
Проклинаючи все на світі, Софі натиснула на газ.
Розділ 33
«Смарт» мчав дипломатичним кварталом Парижа, повз посольства й консульства, і нарешті вилетів із якоїсь бічної вулиці на простору автостраду Єлисейських полів.
Ленґдон нервово стискав кулаки й увесь час дивився в заднє скло, виглядаючи поліцію. Він уже жалкував, що вирішив утікати. «Втім, ти нічого не вирішував», — нагадав він собі. Софі зробила це за нього, коли викинула маячок стеження через вікно туалету в Луврі. Тепер, коли вони швидко віддалялися від американського посольства, обганяючи нечисленні авта на Єлисейських полях, Ленґдон відчував, що його шанси погіршилися. Софі начебто вдалося відірватися від переслідувачів, принаймні на якийсь час, однак Ленґдон не вірив, що так триватиме довго.
Не відпускаючи керма, Софі порилася в кишені. Витягла якийсь маленький металевий предмет і простягнула йому.
— Ось подивися, Роберте. Це те, що дідусь залишив мені за «Мадонною в скелях».
Ленґдон, схвильований, узяв предмет і почав уважно його розглядати. Він був важкий і мав форму хреста. Спершу Ленґдонові здалося, що це мініатюрний макет пам’ятника, який ставлять на могилах. Але потім він роздивився, що стрижень, на якому стримить хрест, має форму тригранної призми. І по всій його довжині розкидано безліч малесеньких шестикутних заглибин.
— Це ключ, вирізаний лазером. — пояснила Софі. — Ці шестикутники зчитує спеціальний електронний пристрій.
Ключ? Ленґдон таких ніколи не бачив.
— Подивися з іншого боку, — сказала вона, виїхавши на іншу смугу і проминувши чергове перехрестя.
Ленґдон повернув ключ іншим боком і занімів. У центрі хреста красувалася геральдична лілія з ініціалами Р. Б.
— Софі! — вигукнув він. — Це та емблема, про яку я тобі казав! Офіційний герб Пріорату Сіону.
Вона кивнула.
— Я вже тобі казала, що бачила цей ключ колись давно. Дідусь просив ніколи про нього не згадувати.
Ленґдон не зводив очей із дивовижного ключа. Високі технології поряд зі старовинним символом навіювали думку про якесь таємниче поєднання давнини із сучасністю.
— Дідусь сказав, цей ключ від скриньки, де він зберігає багато таємниць.
Ленґдонові мороз пішов по шкірі, коли він уявив, які таємниці міг зберігати Жак Соньєр. Навіщо старовинному братству футуристичний ключ, Ленґдон не уявляв. Пріорат Сіону мав єдину місію: він охороняв якусь таємницю. Таємницю неймовірно могутню. Можливо, цей ключ якось пов’язаний із цим? Ця думка не давала спокою.
— Ти не знаєш, від чого він?
Софі була розчарована.
— Я сподівалася, що ти це знаєш.
Ленґдон мовчки розглядав ключ.
— Схожий на християнський, — зауважила Софі.
Ленґдон не був так упевнений. Головка ключа мала форму
не традиційного християнського хреста на довгій ніжці, а радше квадратного хреста — з чотирма раменами однакової довжини — який за появою випередив християнство на півтори тисячі років. Такий хрест ніяк не асоціювався з розп’яттям. Розп’яття пов’язують із латинським хрестом, який римляни перетворили на знаряддя тортур. Ленґдона завжди дивувало те, як мало християн знає, що кривава історія їхнього символу відображена в самій його назві, адже в багатьох мовах слово «хрест» походить від латинського сгисіаге — катувати.