Слава ЗСУ!

— Я думала, Святий Ґрааль — це чаша. А ти стверджуєш, що Санґріл — це збірка документів, які розкривають якусь давню таємницю.
— Так, але документи Санґріл — це лише половину скарбу, який називають Святим Ґраалем. Вони заховані з самим Ґра- алем... і розкривають його справжнє значення. Ці Документи дали тамплієрам таку величезну владу, оскільки вони пояснюють істинну суть Ґрааля.
Істинну суть Ґрааля? Софі ще більше збентежилась. Вона завжди думала, що Святий Ґрааль — це чаша, з якої Ісус пив під час Таємної вечері і в яку згодом Йосип з Ариматеї збирав Його кров, що стікала з розп’яття. 1
— Святий Ґрааль — це чаша Христова, — мовила вона. — Що може бути простіше?
— Софі, — прошепотів Ленґдон, нахилившись до неї, — Пріорат Сіону вважає, що легенда про Святий Ґрааль —? це лише гарна алегорія. Чаша — це метафора, яка насправді означає щось інше, значно могутніше. — Він на хвильку замовк. — Щось, що чудово узгоджується з усім, що намагався нам сьогодні сказати твій дідусь, у тому числі з усіма символами, пов’язаними зі священною жіночністю.
Софі це пояснення не переконало. З терплячої усмішки Ленґдона вона зрозуміла, що він спокійно сприймає її збентеження. Однак очі його залишались серйозними.
— Але якщо Святий Ґрааль — це не чаша, — запитала Софі, — то що ж це таке?
Ленґдон передбачив це запитання, однак і досі не вирішив, як краще їй пояснити. Якщо він не пов’яже відповідь із належним історичним контекстом, то Софі сприйме його розповідь як казку, — саме так відреагував його редактор кілька місяців тому, коли Ленґдон вручив йому попередній варіант рукопису, над яким працював.
— То ви тут стверджуєте... — редактор похлинувся, поставив склянку з вином на стіл і втупився в свій недоїдений обід. — Ви це серйозно?
Абсолютно серйозно. Адже я працював над цим цілий рік.
Відомий нью-йоркський видавець Джонас Фокман нервово смикав борідку. За свою блискучу кар’єру він, безумовно, бачив немалЬ сенсаційних книжок, але ідея, висловлена в цьому руко- писі, б);ла просто неймовірна.
— Рсіберте, — нарешті вимовив Фокман, — зрозумійте мене правильно. Мені подобається те, що ви робите, і ми завжди чудово спійдрацювали. Але якщо я погоджусь оприлюднити таку книжку, то під моїм офісом місяцями стоятимуть пікети. Крім того, вона попсує вам репутацію. Заради Бога, ви ж історик із Гарварду, а не якийсь там дешевий писака, що женеться за швидкою наживою. Хіба ви маєте достатньо переконливих доказів на підтвердження такої гіпотези?
Ленґдон усміхнувся, витяг із кишені твідового пальта якийсь аркуш і простягнув його Фокманові. Це був бібліографічний перелік, який містив понад п’ятдесят позицій — книжки відомих істориків — і сучасних, і таких, що померли кілька століть тому. Чимало з цих книжок були науковими бестселерами. Усі назви перегукувалися з ідеєю, яку Ленґдон висловив у своєму рукописі. Коли Фокман пробіг очима перелік, на обличчі в нього з’явився такий вираз, наче він щойно дізнався, що земля насправді пласка.
— Я знаю декого з цих авторів. Це... справжні історики!
Ленґдон знову всміхнувся.
— Отже, бачите, Джонасе, це не тільки моя гіпотеза. Вона з’явилася вже давно. Я лише розвиваю її далі. Жоден автор ще не досліджував легенду про Святий Грааль з погляду символіки. Іконографічні докази на підтвердження цієї гіпотези, що їх я виявив, дивовижно переконливі.
Фокман усе ще вивчав бібліографічний перелік.
— О Боже, одну з цих книжок написав сер Лі Тібінґ — член британського Королівського історичного товариства.
— Тібінґ чи не все життя досліджує таємницю Святого Грааля. Я з ним знайомий особисто. Це він здебільшого надихнув мене на цю працю. Він, Джонасе, вірить у це все — так само, зрештою, як і інші автори з цього переліку.
— Ви хочете сказати, що всі ці історики справді вірять, що/.. — Фокман запнувся, неспроможний вимовити це вголос. /
Ленґдон усміхнувся. /
— Є всі підстави вважати Святий Грааль найжаданішим скарбом за всю історію людства. Про нього складали легенд^, через нього спалахували війни, окремі люди присвятили його пошукові все життя. Чи має все це сенс, якщо Грааль — лише чаціа? Якщо так, то тоді й інші реліквії мали б викликати таку саму або й більшу зацікавленість — приміром, терновий вінок чи хрерт, на якому розіп’яли Ісуса, — однак ми цього не спостерігаємо.'Протягом усієї історії Святому Граалю надавали особливого значення. — Ленґдон знову всміхнувся. — І тепер ви знаєте чому.'
Фокман усе ще недовірливо хитав головою.
— Але якщо про це написано стільки книжок, то чому ця теорія не стала широко відомою?
— Хіба ці книжки можуть похитнути переконання, яке склалося багато століть тому, та ще й підкріплене найкращим бестселером за всі часи?
Фокман широко розкрив очі.
— Тільки не кажіть мені, що «Гаррі Поттер» — це насправді про Святий Грааль.
— Я мав на увазі Біблію.
Фокман зіщулився.
— Я зрозумів.
— Ьаіввег-Іе! — раптом крикнула Софі. — Ану облиште!
Ленґдон аж підскочив від несподіванки. Софі перехилилась через переднє сидіння й кричала на таксиста. Той стискав у руці мікрофон радіотелефону і щось говорив у нього.
Софі повернулась і засунула руку до кишені Ленґдонового піджака. Доки він зрозумів, що відбувається, вона вихопила револьвер і притиснула таксистові до потилиці. Той умить кинув мікрофон і підняв одну руку догори.
— Софі! — вигукнув Ленґдон. — Якого біса...
— Зупиніться! — наказала Софі таксистові.