Слава ЗСУ!

Софі з Ленґдоном залізли до фургона, а Берне тим часом побіг до будки наглядача за вантажною платформою, узяв ключі від броньовика і знайшов формену куртку й кепку водія. Скинув піджак, краватку і почав надягати уніформу водія. Раптом зупинився, наче щось згадав, і перекинув через плече поверх сорочки кобуру. На зворотному шляху прихопив з полиці пістолет, призначений для водіїв, вставив обойму і запхав його до кобури. Тоді ретельно застібнув куртку. Повернувшись до фургона, Берне натягнув кепку низько на чоло й подивився на Софі й Ленґдона, що стояли в порожній сталевій камері.
— Я ввімкну світло, — Берне клацнув вимикачем на стінці фургона, і на стелі засвітилася єдина лампочка. — І краще сядьте. Ані звуку, доки не виїдемо за браму.
Софі з Ленґдоном сіли на металеву підлогу. Ленґдон тримав на колінах скарб, загорнутий у твідовий піджак. Берне зачинив важкі двері. Тоді сів за кермо й завів двигун.
Броньовик із гуркотом котив нагору мощеною під’їзною доріжкою, а Берне відчував, що в нього під кепкою вже виступив піт. Звідси він бачив, що перед банком скупчилося набагато більше поліцейських машин, ніж він гадав. Коли фургон наблизився до внутрішньої брами, та автоматично відчинилася. Берне проминув браму й зачекав, поки вона зачиниться, перш ніж їхати далі. Та ось відчинилась і друга брама, і шлях назовні був відкритий.
Якщо не брати до уваги поліцейського авта, що перекрило дорогу нагорі.
Берне витер піт з чола і рушив уперед.
Назустріч йому вийшов довготелесий поліцейський, він помахом наказав зупинитися за кілька метрів до застави. Попереду стояли чотири патрульні авта.
Берне зупинився. Натягнувши кепку низько на очі, він скорчив таку гримасу, як тільки дозволяв йому його культурний рівень. Тоді відчинив дверцята і, не вилізаючи з-за керма, подивився згори вниз на поліцейського. Обличчя в того було суворе й виснажене.
— Qu’est-ce qui se pass??* — грубуватим тоном запитав Берне.
— Je suis J?r?me Collet, — відповів поліцейський. — Lieutenant/
Police Judiciare. — Він показав на вантажне відділення. — Quest} ce qu’il y a la dedans?** j
— A я звідки знаю? — буркнув у відповідь Берне по-французь-
ки. — Я лише шофер. ,
На Колле це, схоже, не справило враження.
— Ми шукаємо двох злочинців.
Берне розсміявся. • і'
— То ви добре втрапили. Дехто з тих негідників, чиї речі я вожу, має стільки грошей, скільки чесно ніколи не заробиш.
Поліцейський показав фотокартку Роберта Ленґдона.
— Цей чоловік сьогодні був у вашому банку?
Берне знизав плечима.
— Не маю уявлення. Я простий роботяга. Нас до клієнтів не підпускають і близько. Мусите зайти досередини й запитати чергового на вході.
— Ваш банк вимагає ордер на обшук. Без нього нас Не впускають.
Берне скривився.
— Бюрократи! Ох, не кажіть більше нічого, бо я можу вийти з рівноваги.
— Відчиніть, будь ласка, фургон. — Колле показав на багажне відділення.
Берне витріщився і розреготався поліцейському просто в обличчя.
— Відчинити фургон? Ви що ж думаєте, я маю ключі? Думаєте таким, як я, тут довіряють? Знали б ви, які копійки вони мені платять.
Поліцейський недовірливо схилив голову набік.
— Ви хочете мені сказати, що не маєте ключів від свого авта?
* Qu’est-ce qui se pass?? (фр.) — У чому річ?
** Je suis J?r?me Collet. Lieutenant Police Judiciare. Qu’est-ce qu’il y a la dedans? (фр.) — Я — Жером Колле. Лейтенант судової поліції. Що у вас в машині?
Берне похитав головою.
— Лише до запалювання. Від багажного відділення не маю. Фургони опечатують іще на вантажній платформі. І вони залишаються там, доки хтось відвезе ключі на місце. Аж коли нам дзвонять і кажуть, що адресат ключі отримав, мені дають добро на виїзд. І ні на мить раніше. Я ніколи не знаю, якого дідька везу.
— А коли опечатали цей фургон?
— Мабуть, кілька годин тому. Я їду аж до Сен-Туріала. Ключі від фургона вже там.
Поліцейський нічого не відповів, лише пильно дивився на Берне, наче намагався прочитати його думки.
По носі Берне ледь не скотилася крапля поту.
— То накажете, щоб мене пропустили? — спитав він і, витерши носа рукавом, показав на поліцейське авто, що перегородило шлях. — У мене мало часу.
— У вас всі водії носять «Ролекси»? — поцікавився поліцейський, показавши на зап’ясток Берне.
Той глянув униз і з жахом побачив, що з-під рукава його куртки виглядає золотий браслет шалено дорогого годинника.
— Оце лайно? Я купив його за двадцять євро в якогось тайван- ця на вулиці в Сен-Жермен-де-Пре. Хочете, продам вам за сорок?
Поліцейський ще трохи повагався і нарешті відійшов убік.
— Та ні, дякую. Щасливої дороги.
Берне не наважувався дихнути, доки фургон не від’їхав щонайменше на п’ятдесят метрів від банку. Тепер у нього з’явилась інша проблема. Його пасажири. Куди їх везти?
Розділ 46
Сайлас лежав долілиць на рядні у своїй кімнаті й чекав, доки свіжі рани на спині хоч трохи підсохнуть. Після другого за сьогодні сеансу самобичування він почувався слабко, йому паморочило- ся в голові. Він іще не зняв волосяниці й відчував, як по нозі