Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Код Да Вінчі

Розділ 51
Навіть при скромних шістдесяти кілометрах за годину напіввідірваний передній бампер броньовика неймовірно скреготів і сипав іскрами від тертя із пустельною заміською дорогою.
«Треба з’їхати з дороги», — подумав Ленґдон.
Він ледве бачив, куди вони прямують. Єдина передня фара, ще залишилась на броньовику, змістилась і замість шляху освітлювала ліс, що тягнувся вздовж сільського шосе. Очевидно, броньованим у цьому авті був тільки вантажний фургон, кабіни це не стосувалося.
Софі сиділа на пасажирському місці і байдуже дивилась на скриньку трояндового дерева, яку тримала на колінах.
— З тобою все гаразд? — стривожено запитав Ленґдон.
Софі здавалась приголомшеною.
— Ти йому повірив?
— Про три інші вбивства? Безперечно. Це дає відповіді на багато запитань — чому твій дідусь так відчайдушно намагався передати тобі наріжний камінь, а також чому Фаш так наполегливо мене розшукує.
— Ні, я про те, що Берне буцімто намагався захистити свій банк,
Ленґдон подивився на неї.
— А насправді?..
— Хотів забрати камінь собі.
Таке Ленґдоиові навіть не спадало на думку,
— Та він навіть не знав, що в цій скриньці.
— Вона зберігалася в його банку. Він був знайомий із дідусем, Може, щось і знав, І захотів добути Ґрааль собі.
Ленґдон похитав головою. Це на Берне було не схоже.
— Наскільки мені відомо, є лише дві причини, чому люди шукають Ґрааль, Або вони наївні й вірять, що шукають давно втрачену чашу Христову...
— Або ж?..
— Або знають правду і бояться її. Чимало організацій за всю історію намагалося знищити Ґрааль.
У кабіні запала мовчанка. Вона, здавалося, ще дужче підсилювала скрегіт бампера по асфальту. Вони вже проїхали певну відстань, і тепер, дивлячись на іскри, що вилітали з-під передньої частини авта, Ленґдон роздумував, наскільки це безпечно. Так чи інакше, якби їм зустрілося інше авто, то це неминуче привернуло б увагу. Ленґдон вирішив, що треба щось із цим зробити.
— Піду подивлюся, чи не можна відігнути цей бампер назад.
Він з’їхав на узбіччя й зупинився.
Нарешті настала благословенна тиша.
Йдучи до переду броньовика, Ленґдон почувався на диво бадьоро. Після того як він удруге за цю ніч побував під дулом пістолета, у нього відкрилося друге дихання. Він глибоко вдихнув нічне повітря і спробував зібратися з думками. Мало того, що його розшукує поліція, — тепер Ленґдон відчував ще й величезний тягар відповідальності: адже можливо, що вони з Софі тримають у руках закодований набір ключів до однієї з найбільших таємниць за всі часи.
Так, наче цього тягаря було недостатньо, Ленґдон раптом усвідомив, що повернути камінь Пріоратові вже неможливо. Повідомлення про три нові вбивства означало, що справи кепські. В організацію проник ворог. Вона в небезпеці. Очевидно, за братством хтось стежив, або в його рядах з’явився зрадник. Можливо, саме з цієї причини Соньєр вирішив передати наріжний камінь Софі й Ленґдонові — людям, які не належали до організації, а отже, були поза підозрою. Значить, і ми не можемо віддати камінь Пріоратові. Навіть якби Ленґдон додумався, як розшукати хоч якогось члена Пріорату, були всі підстави побоюватися, що той, хто з’явиться по камінь, і буде ворогом. Отже, хоч-не-хоч, а якийсь час наріжний камінь мусив залишатися в руках Ленґдо- на й Софі.
Перед броньовика виглядав ще гірше, ніж припускав Ленґдон. Лівої фари не було взагалі, а права нагадувала око, що вивалилось із ямки й висіло на ниточці. Ленґдон спробував прилаштувати її на місце, але вона знову випала. Єдиним позитивним моментом було те, що передній бампер відірвався майже повністю. Ленґдон
копнув його з усієї сили й відчув, що ще кілька таких ударів, і той геть відпаде.
Ленґдон бив ногою по зігнутій залізяці і раптом згадав, що йому раніше сказала Софі: «Дідусь залишив мені повідомлення на автовідповідачі. Сказав, що мусить розповісти правду про мою родину». Тоді він не надав цьому значення, але тепер, коли Ленґдон знав, що тут замішаний Пріорат Сіону, йому спало на думку одне дивовижне припущення.
Бампер із тріском відвалився. Принаймні, тепер броньовик не нагадуватиме феєрверк з нагоди дня незалежності. Ленґдон схопив бампер і потягнув подалі з очей, до лісу, а тим часом думав, куди їм тепер податися. Вони не вміють відкрити криптекс, ані не знають, чому Соньєр віддав його їм. А скидалося на те, що їхній порятунок залежить від відповідей на. ці питання.
«Нам потрібна допомога, — вирішив Ленґдон. — Фахова допомога».
У контексті Святого Грааля і Пріорату Сіону це означало лише одну людину. Звичайно, треба було ще переконати Софі.
!•
Софі сиділа в кабіні і чекала на Ленґдона. На колінах вона тримала важку скриньку трояндового дерева і сердилась. «Навіщо дідусь залишив її мені?» Вона не мала ані найменшого уявлення, що з нею робити.
Думай, Софі! Метикуй. Дідусь намагається щось тобі сказати!
Вона відчинила скриньку і подивилась на криптекс із п’яти дисків. Тест на кмітливість. Тут явно відчувалась рука дідуся. Наріжний камінь — це карта, розшифрувати яку можуть тільки достойні. Здавалося, вона чує його голос.
Софі витягла криптекс із скриньки і провела пальцями по дисках. П’ять літер. Тоді спробувала повертати диски. Механізм працював чудово. Вона розташувала диски так, щоб обрані літери вишикувались між двома мідними стрілками на кінцях циліндра. На криптексі з’явилося слово з п’яти літер — Софі знала, що воно аж надто очевидне.
Є-К-А-А-Ь
Попередня
-= 75 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.

Останній коментар

Вікторія 08.09.2020

Прочитала на одному подиху. Дуже цікава
книга. Хочеться продовження ))


Виктория 22.03.2020

Очень интересная книга! Большое
спасибо автору)
Приятная концовка и вообще, очень
захватывающая книга! Я в восторге ☺


vk83413580 24.12.2014

Ось це закінчення?


Додати коментар