Слава ЗСУ!

— Це все вам потрібно для роботи?
— Пошук іс.тини став моєю пристрастю на все життя, — відповів Тібінґ. — А Санґріл — моя улюблена коханка.
«Святий Ґрааль — це жінка», — думала Софі. В голові у неї | крутився калейдоскоп взаємопов’язаних тверджень, які, здава- | лося, не мають сенсу. ;
— Ви сказали, що маєте портрет жінки, яка, за вашими словами, є Святим Ґраалем.
— Так, але це не за моїми словами. Так про неї сказав сам Христос.
.— Котра це картина? — запитала Софі, оглядаючи стіни.
— Гм-м... Тібінґ удав, що забув. — Святий Ґрааль. Санґріл. Чаша. — Тоді різко обернувся і показав на дальню стіну. На ній висіла величезна репродукція «Таємної вечері». Цю картину Софі щойно бачила в альбомі. — Ось вона!
Софі подумала, що не так щось зрозуміла.
— Але ж цю картину ви мені щойно показували.
Він підморгнув їй.
— Знаю, але збільшена копія набагато цікавіша. Хіба ні?
Софі благально подивилась на Ленґдона.
— Я нічого не розумію...
Ленґдон усміхнувся.
— Що ж, Святий Ґрааль і справді з’являється на «Таємній вечері». Леонардо зобразив її на видному місці.
— Стривайте, — сказала Софі. — Ви сказали мені, що Святий Ґрааль — це жінка. А на «Таємній вечері» зображено тринадцятьох чоловіків.
— Та невже? — Тібінґ підвів брови. — Ану подивіться уважніше.
Розгублена, Софі підійшла ближче до репродукції, вдивляючись у тринадцять постатей: Ісус Христос посередині, шість апостолів ліворуч від Нього і шість праворуч.
— Це все чоловіки, — повторила вона.
— Хіба? — вигукнув Тібінґ. — А хто це сидить на почесному місці, праворуч від Господа?
Софі пильно придивилась до постаті, зображеної одразу справа біля Ісуса. Вона розглядала обличчя й фігуру, і її охоплював
дедалі більший подив. Особа ця мала довге руде волосся, витончені ручки і навіть якийсь натяк на бюст. Це, поза сумнівом, була... жінка.
— Це жінка! — вигукнула Софі.
Тібінґ сміявся.
— Оце диво так диво! Повірте, помилки тут бути не може. Леонардо досконало вмів відтворити різницю між чоловіком і жінкою.
Софі не могла відвести погляду від жінки, яка сиділа поруч із Христом. На «Таємній вечері» мало бути тринадцять чоловіків. Хто ж тоді ця жінка? Софі багато разів бачила цю уславлену картину, але жодного разу не помітила цієї очевидної невідповідності.
— Ніхто цього не помічає, — сказав Тібінґ. — Наше упереджене уявлення про цю сцену таке непохитне, що розум відкидає цю недоречну деталь і відмовляється сприймати те, що бачать очі.
— Це має назву «скотома», — додав Ленґдон. — Іноді так на розум діють потужні символи.
— Інша причина, з якої ви могли не помітити, що це жінка, — сказав Тібінґ, — полягає в тому, що багато фотографій, які подають у мистецьких альбомах, було зроблено перед 1954 роком, коли деталі ще ховалися під нальотом бруду й шарами фарби кількох незграбних реставраторів, що працювали над фрескою у вісімнадцятому столітті. Тепер же її очистили і відтворили первинний твір да Вінчі. — Він показав на репродукцію. — Et voila!
Софі підійшла ближче. Жінка, що сиділа праворуч від Ісуса, була молода й на вигляд доброчесна. Обличчя серйозне, скромно складені ручки, прекрасне руде волосся. І ця жінка здатна самотужки знищити Церкву?
— Хто вона? — запитала Софі.
— Це, моя люба, — відповів Тібінґ, — Марія Магдалина.
Софі здивувалась:
— Повія?
Тібінґ коротко зітхнув, наче це слово образило його особисто.
— Магдалина не була повією. Таке негоже уявлення про неї склалося внаслідок брудної кампанії, яку влаштувала Церква
в ранню епоху свого існування. Церкві потрібно було зганьбити Марію Магдалину, щоб не відкрилась небезпечна таємниця — її роль як Святого Грааля.
— Її роль?
— Як я вже сказав, — заходився пояснювати Тібінґ, — Церкві треба було переконати світ, що смертний пророк Ісус був Богом. Тому всі Євангелія, що описували земні аспекти Ісусового життя, мали бути вилучені з Біблії. Але, на прикрість перших редакторів, одна особливо неприємна для них земна тема з’являлася в Євангеліях знову і знову. Це Марія Магдалина. — Він на мить замовк. — А точніше, її одруження з Ісусом Христом.
— Перепрошую? — Софі подивилась на Ленґдона, а тоді знову на Тібінґа.
— Це історичний факт, — сказав Тібінґ, — і да Вінчі, безумовно, про це знав. «Таємна вечеря» просто кричить, що Ісус і Магдалина були парою!
Софі знову подивилась на фреску.
— Зверніть увагу: Ісус і Магдалина одягнені, як дзеркальні відображення одне одного. — Тібінґ показав на двох осіб у центрі фрески.
Софі була зачарована. Справді, їхній одяг був однаковим, лише протилежних кольорів. Ісус мав на собі червону одіж і синю накидку, а Марія Магдалина — синю одіж і червону накидку. Інь і ян.
— Є ще дивовижніші деталі, — вів далі Тібінґ. — Бачите, Ісус і Його наречена сидять зовсім поряд, торкаючись стегнами, а вище відхиляються одне від одного, утворюючи між собою цей чітко окреслений вільний простір
Тібінґ ще не скінчив, як Софі вже побачила те, про що він говорить, — беззаперечний знак \/ в самому центрі фрески. Цей символ, як щойно сказав Ленґдон, означав Ґрааль, чашу й жіночу утробу.
— І нарешті, — заговорив знову Тібінґ, — якщо розглядати Ісуса й Магдалину як елементи композиції, а не як людей, то вам в очі впаде ще один знак. — Він зробив паузу. — Літера алфавіту.