Слава ЗСУ!

надто ретельно. Натомість хочу звернути вашу увагу на таке. — Він показав на ще один уривок. — Це з Євангелія від Марії Маг- далини.
Софі не знала про існування Євангелія зі слів Марії Магдали- ни. Вона прочитала:
І Петро сказав: «Чи й справді Спаситель розмовляв із жінкою без нашого відома? То тепер ми всі маємо слухати її? Він уподобав її більше, ніж нас?»
ІЛевій відповів йому: «Петре, ти завжди був запальний. Тепер, бачу, ти борешся з цією жінкою, наче з недругом. Якщо Спаситель вважає її достойною, то хто ти такий, щоб не визнавати її? Спаситель, безперечно, добре її знає. Тому й полюбив більше, ніж нас».
— Вони говорять про Марію Магдалину, — пояснив Тібінґ. — Петро ревнує.
— Тому що Ісус обрав Марію?
— Не тільки. Йдеться не просто про любов, а про щось значно більше. Згідно з Євангеліями, цієї миті Ісус запідозрює, що незабаром Його схоплять і розіпнуть на хресті. Тож Він дає Марії Магдалині вказівки, як керувати Церквою, коли Його не стане. А Петро обурюється, бо не хоче грати другу скрипку після жінки. Наважуся припустити, Петро був трохи жінконенависником.
Софі не вірила власним вухам.
— Але ж це Святий Петро. Скеля, на якій Ісус побудував свою Церкву.
— Так, той самий Петро, тільки з одним уточненням. Згідно з цими незміненими Євангеліями, не Петрові Христос давав вказівки, як заснувати Християнську Церкву, а Марії Магдалині.
Софі подивилась на нього.
— Ви хочете сказати, що Християнською Церквою мала керувати жінка?
— Так планувалося. Ісус був справжнім феміністом. Він віддавав майбутнє своєї Церкви в руки Марії Магдалини.
— А Петрові це не подобалося, — вставив Ленґдон, показуючи па «Таємну вечерю». — Ось він, Петро. Бачиш, да Вінчі добре знав, як Петро ставився до Марії Магдалини.
Софі знову заніміла з подиву. На фресці Петро злостиво нахилився до Марії Магдалини й підніс долоню ребром до її горла. Той самий погрозливий жест, що на «Мадонні в скелях»!
— А ось іще, — сказав Ленґдон, показуючи тепер на апостолів поряд із Петром. — Якось лиховісно, правда?
Софі придивилась і побачила, що з-поміж апостолів вистромляється чиясь рука.
— Що в цій руці? Кинджал?
— Так. Але от дивина. Якщо порахувати всі руки, то виявиться, що ця рука... зайва. Вона без тіла. Нічия.
У Софі голова пішла обертом.
— Пробачте, але я все одно не розумій, як із цього всього випливає, що Святий Ґрааль — це Марія Магдалина?
— Ага! — знову вигукнув Тібінґ. — Ось ми й підійшли до суті! — Він знову повернувся до столу, витяг з-під паперів якусь велику схему і розгорнув її перед Софі. Це було докладне генеалогічне дерево. — Мало хто знає, що Марія Магдалина була не лише правою рукою Христа, а й знатною жінкою.
Софі прочитала напис над генеалогічним деревом.
РІД ВЕНІЯМІНА
— Ось Марія Магдалина, — сказав Тібінґ і тицьнув пальцем близько верхівки дерева.
Софі здивувалась:
— Вона була з дому Веніяміна?
— Авжеж, — підтвердив Тібінґ. — Марія Магдалина мала царське походження.
— А мені здавалося, що вона була бідна.
— Марію зробили повією, щоб нікому й на гадку не спало, що вона походила зі знатної родини.
Софі знову подивилась на Ленґдона, і той знову кивнув. Тоді вона запитала Тібінґа:
— А чому Церкву не влаштовувало, що в жилах Магдалини текла царська кров?
Англієць усміхнувся.
— Дитинко, Церкву не влаштовувала не так царська кров Марії Магдалини, як її зв’язок з Ісусом, який також був царського роду. Як вам відомо, в Євангелії від Матвія сказано, що Ісус походив з дому Давида. Він був нащадком царя Соломона — царя юдеїв. Одружившись із спадкоємицею могутнього дому Веніяміна, Ісус об’єднав два царські роди і створив потужний політичний союз, а згодом міг претендувати на трон і відновити династію царів, як це було за Соломона.
Софі відчула, що Тібінґ нарешті впритул наблизився до суті.
А той тим часом пожвавився.
— Легенда про Святий Ґрааль — це легенда про царську кров. «Чаша з кров’ю Христа», що згадується в ній, це насправді... Марія Магдалина — утроба, що несе царську кров Ісуса.
Ці слова луною відізвалися в просторій залі і лише тоді дійшли до свідомості Софі. Марія Магдалина несла в собі царську кров Ісуса Христа?
— Але це означає, що в них... — вона змовкла і подивилась на Ленґдона.
— Була дитина, — спокійно договорив той за неї.
Софі не могла отямитись.
— Увага! — проголосив Тібінґ. — Ось вам найбільша таємниця в людській історії. Ісус Христос не лише мав дружину — він ще й був батьком. Люба моя, Марія Магдалина була Священною Чашею, що несла в собі царську кров Ісуса Христа. Вона була тим лоном, що мало продовжити Його рід, тією лозою, на якій з’явився священний плід!
У Софі мороз пішов по спині.
— Але як можна було протримати це в таємниці стільки років?
— Боже мій! — вигукнув Тібінґ, — Та в якій же таємниці?! Царська кров Ісуса Христа стала темою найживучішої легенди за всі часи — легенди про Святий Ґрааль. Про історію Марії Магда-