Слава ЗСУ!

входимо в еру Водолія — носія води, який стверджує, що люди ми осягне істину і навчиться діяти самостійно. Це величезна ідеоло гічна зміна, і вона відбувається саме зараз.
Ленґдонові мурашки пішли по спині. Сам він ніколи не надавав особливої ваги астрологічним прогнозам, але знав, що в Цер ? кві є люди, які стежать за ними дуже уважно.
— Церква називає цей перехідний період кінцем днів.
— Тобто кінцем світу? — недовірливо уточнила Софі. — Апокаліпсисом?
— Ні, — заперечив Ленґдон. — Це типова помилка. У багатьох релігіях є таке поняття, як кінець днів. Воно означає не кінець світу, а радше кінець сучасної епохи — ери Риб, яка почалась у час народження Христа, тривала дві тисячі років і добігла кіцця і:і закінченням тисячоліття. Тепер, коли ми вступили в еру Водолія, настав кінець днів.
— Багато істориків, що цікавляться Ґраалем, — додав Тібінґ, — уважають: якщо Пріорат справді має намір розповісти світові правду, то із символічного погляду цей момент в історії був би дуже відповідний. Більшість науковців, що вивчають історію Пріорату Сіону, зокрема я, думали, що час одкровення збіжиться з початком нового тисячоліття. Як бачимо, цього не сталося. Щоправда, римський календар не зовсім відповідає астрологічним віхам, і тому в прогнозах завжди залишається якась сіра зона. Можливо, Церква має інформацію, що точна дата наближається. Або ж вони просто нервуються через астрологічні прогнози. Не знаю. Зрештою, яка різниця? І те, й інше могло б стати достатнім мотивом, щоб Церква зважилась першою завдати удару Пріоратові. — Тібінґ спохмурнів. — І повірте, якщо Церква знайде Святий Ґрааль, то вона його знищить. І документи, і останки Марії Магдалини. — Очі його затуманились. — І тоді, мої любі, коли документів Санґрі;/ не стане, усі докази зникнуть назавжди. Церква виграє свою багатовікову війну за право тлумачити історію на свій лад. Правди про минуле вже ніхто не дізнається.
Софі повільно витягла з кишені ключ із хрестом і простягла його Тібінґові.
Він узяв і уважно подивився на нього.
— Оце так! Емблема Пріорату! Де ви це взяли?
— Дідусь віддав мені сьогодні, перед смертю.
Тібінґ провів пальцями по хресту.
— Ключ від якоїсь церкви?
Софі глибоко вдихнула повітря.
— Цей ключ дає доступ до наріжного каменя.
Тібінґ різко підвів голову, в очах його був подив і недовіра.
— Неможливо! Яку церкву я пропустив? Я обшукав усі церкви у Франції!
— Він нб в церкві, — відповіла Софі, — а в швейцарському Депозитарному банку.
На обличчі Тібінґа з’явилось розчарування. .
— Наріжний камінь у банку?
— У сейфі, — уточнив Ленґдон.
— У банківському сейфі? — Тібінґ рішуче затряс головою. — Це неможливо. Наріжний камінь має бути захований під знаком Троянди.
— Так і є, — сказав Ленґдон. — Він лежав у скриньці трояндового дерева, на якій є інкрустація у вигляді троянди з п’ятьма пелюстками.
Тібінґ був приголомшений.
— Ви бачили наріжний камінь?
Софі кивнула.
— Ми побували в цьому банку.
Тібінґ підійшов до них, його очі розширилися від страху.
— Друзі, ми мусимо діяти! Наріжний камінь у небезпеці! Наш обов’язок — захистити його. Що, як існують ще й інші ключі? Може, їх викрали в убитих сенешалів? Якщо Церква дістанеться до цього банку так само, як ви...
— Буде запізно, — сказала Софі. — Ми забрали наріжний камінь.
— Що?! Ви забрали наріжний камінь із сховку? .
— Не хвилюйтесь, — заспокоїв його Ленґдон. — Наріжний камінь у надійному місці.
— Сподіваюсь, у дуже надійному?
— Взагалі-то, — Ленґдон не зміг стримати усмішки, — це за ? лежить від того, як часто ви прибираєте під канапою.
Вітер за стінами Шато Віллет посилився і роздував рясу Сайласи, що причаївся під вікном вітальні. Він чув лише уривки розмови, але слова наріжний камінь долітали до його вух неодноразово,
Він там.
Сайлас чітко пам’ятав наказ Учителя: «Зайди до Шато Віллет, Забери камінь. Ніхто не повинен постраждати».
Ленґдон та інші чомусь тепер перейшли до іншої кімнати, вимкнувши в кабінеті світло. Наче звір, що чатує на здобич, Сайлас підкрався до скляних дверей. Виявилось, що вони не замкнені. Він зайшов досередини і безшумно причинив двері з;і собою. Із сусідньої кімнати долинали приглушені голоси. Сайлас витяг із кишені пістолет, зняв його із запобіжника і повільно рушив коридором.
Розділ 63
Лейтенант Колле стояв сам на початку під’їзної алеї до Шато Віллет і дивився на величезний будинок. Вдалині від людей. Темно. Ідеальна схованка. Колле спостерігав, як шестеро його агентів безшумно розтягаються вздовж огорожі. Вони могли б перелізти через неї й оточити будинок за лічені хвилини. Ленґдон просто не міг знайти кращого місця, щоб люди Колле заскочили його зненацька й заарештували.
Колле вже збирався було сам зателефонувати Фашеві, як його мобільник нарешті задзвонив.
Фаш, схоже, був зовсім не в захваті від останніх новин.
— Чому ніхто мені не сказав, що ми маємо наводку на Ленґдона?
— Ви тоді розмовляли по телефону і...
— Де саме ви перебуваєте, лейтенанте?