Слава ЗСУ!

Комета сяяла все яскравіше. Вона стала майже такою, як місяць уповні, і осявала увесь ліс червоним примарним світлом.

Танцювальний майданчик розташувався на невеличкій галявині. Його прикрашали гірлянди світлячків, а на узліссі великий Коник-стрибунець налаштовував свою скрипку.

Галявина повнилася гостями, які чекали на початок забави. Маленькі водяники наважилися прийти сюди, покинувши свої пересохлі болітця та трясовини. На майданчику аж роїлося крихітними повзиками, а в березовому вітті ділилися останніми плітками мавки (мавки — це крихітні дівчатка з дуже гарним волоссячком, які мешкають у стовбурах дерев. Уночі вони виходять зі своїх сховків, щоб погойдатися на вітті. Зазвичай не водяться у деревах хвойних порід).

Хропся вийняла люстерко, аби зачесати гривку й подивитися, чи гарно причеплена квітка за вушком. Мумі-троль поправив медаль на грудях. Ще ніколи їм не доводилося бувати на такому великому балу.

— Як гадаєш, Коник-стрибунець нічого не матиме проти, якщо я заграю на своїй губній гармонії? — зашепотів Нюхмумрик.

— Грайте удвох! — запропонував Хропусь. — Навчи його нашої улюбленої пісеньки «В усіх звірят кокарди на хвостах».

— Добра думка, — зрадів Нюхмумрик і потягнув Коника-стрибунця за собою в чагарник навчати нової пісеньки.

За якусь хвилю з-за кущів долинули обережні поодинокі звуки, потім ще й ще, а тоді залунали веселі трелі гармонії і цигикання скрипки. Повзики, мавки та водяники враз замовкли і зібралися на галявині послухати.

— Яка гарна музика! — перешіптувалися вони. — Саме до танцю!

— Мамо! — скрикнув один малесенький повзик, показуючи на Мумі-троля. — Он стоїть генерал!

Уся родина повзиків підступилася ближче — помилуватися медаллю.

— Яка у тебе розкішна гривка! — захоплювалися вони Хропсиною зачіскою.

Мавки по черзі розглядали себе у люстерку з рубіновими трояндами, а кожний водяник вважав своїм обов’язком підписатися у зошиті Хропуся водяним знаком. Ураз залунала пісенька «В усіх звірят кокарди на хвостах» — без жодної фальшивої ноти! — а з-за куща, завзято витинаючи на інструментах, з’явилися Нюхмумрик з Коником-стрибунцем. На майданчику завирувало, всі кинулися шукати собі партнерів до танцю. Невдовзі пари закружляли у танку.

— Ти гарно танцюєш, — похвалила Хропся. — Що це за танок?

— Мій! — запишався Мумі-троль. — Я щойно його винайшов.

Хропусь запросив до танцю водяничку з водоростями у волоссі, і тепер мучився, дотримуючись такту.

Чмих кружляв з найкрихітнішою дівчинкою-повзиком і видавався сам собі великим та кремезним. З першого погляду було помітно, як щиро захоплюється ним партнерка. Комарики танцювали осібно від гурту, а з усіх закутків лісу чалапали, повзли, стрибали нові гості, охочі подивитися на бал. Ніхто й на мить не згадав про комету, самотню й палахкотливу, що летіла крізь чорну ніч.

Десь близько півночі на галявину прикотили бочку з яблучним вином, усі гості одержали по келишкові з березової кори. Світлячки збилися докупи у кулю над танцювальним майданчиком, аби присвічувати танцюристам, які посідали кружком, попиваючи вино та смакуючи канапками.

— А тепер настав час для розповідей, — запропонував Чмих. — Ти знаєш якусь цікаву історію, маленька Повзунко?

— Нє-є, — страшенно розгубилася Повзунка. — Хіба одну…

— То розповідай!

— Жив собі якось лісовий щур на ймення Пімп, — пробубоніла Повзунка, соромливо затуливши личко лапками.

— А що було далі? — підбадьорив її Чмих.

— Оце й усе, — прошепотіла Повзунка і заповзла, ховаючись, у мох.

Усі зареготали, хапаючись за животи, а водяники затарабанили своїми хвостами.

— Заграйте, щоб можна було підсвистувати! — гукнув Мумі-троль музикам.

— Хіба «Вілері валена»…

— О, ця пісенька така сумна, — запротестувала Хропся.

— Не біда, — наполягав Мумі-троль, — зате гарно свищеться…

Нюхмумрик грав на гармонії, Мумі-троль підсвистував, а решта підхоплювали приспів:

Вілері валена,

Нічка така темна,

Пізняя година —

А ти все сама.

Змучилися ніжки,

А дому нема.[1]

Хропся гірко зітхнула.

— Ну ось, мені так сумно стало на серці, — мовила вона. — Це ж про нас пісенька. Потомилися наші маленькі ніжки, а дому нема…

— Вони у тебе потомилися, бо ти забагато витанцьовувала, — фуркнув Хропусь, вихиляючи свого келиха.

---

  1 Тут і далі — вірші у перекладі Мар’яни Савки.