Слава ЗСУ!

Маючи за плечима неспокійне життя, Конан був свідком сотень битв, проте ніколи не бачив такої, як ця, у якій об’єднані сили чотирьох демонів билися з однією, теж диявольською, силою. Та кімерієць ледве відчував природу цієї жахливої битви. Притиснутий до стіни, оточений колишніми своїми хазяями, Хемса бився за своє життя, вживаючи найкарколомніших заходів, прикладаючи всі свої жахливі знання, набуті протягом довгих, похмурих років послушництва.

Він був сильнішим, аніж сподівався, а необхідність застосувати цю силу на свій захист вивільнила в ньому несподівані запаси енергії. Страх і відчай збільшили цю силу. Він хитався під безжальним натиском чотирьох пар очей, проте не поступався їм полем битви. Його обличчя спотворила звірина гримаса болю, а тіло вигиналося, немов його колесували. Це була битва викривлених розумом душ, які проникли в безодню мороку і спізнали там чорні зорі, що народжують кошмари.

Жазміна розуміла це краще, ніж Конан, і здогадувалася, чому Хемса міг витримати спрямований удар чотирьох розумів, воля яких могла б потрощити на найдрібніші шматочки скелю, на якій він стояв. Причиною цьому була дівчина, яку він притискував до себе зі всією силою відчаю. Вона була якорем порятунку його змученої душі, знищуваної хвилями емоцій. Силою Хемси була його слабкість. Любов до дівчини, хай раптова й осуджувана, усе ж таки була ниткою, що зв’язувала його із залишками людського, служила опорою його волі. І створювала ланцюг, який не могли розірвати вороги, принаймні, не могли розірвати цієї ланки, якою був Хемса.

Вони зрозуміли це раніше, ніж він. Один із чаклунів перевів погляд на Гітару. Опору він не відчув. Дівчина зібгалася й поникла, як зів’ялий листок. Ведена владним наказом, вона вирвалася з обіймів коханця, перш ніж він зрозумів, що відбувається. Тоді сталося найжахливіше. Дівчина почала відступати до краю урвища, обернена лицем до своїх переслідувачів, дивлячись на них чорними порожніми очима, розширеними, неначе вікна будинку, в якому згасло світло. Хемса застогнав і потягнувся до неї, потрапивши в розставлену йому пастку. Він не міг зібратися на думці, аби відбити атаку супротивників. І тієї ж миті перетворився на переможеного, був уже тільки іграшкою в їхніх руках. Дівчина продовжувала відступати, невпевнено, немов уві сні, а Хемса, спотикаючись, ішов за нею, марно намагаючись її зловити, охаючи й схлипуючи у відчаї. Він рухався, як живий труп.

Дівчина завмерла на краєчку прірви, стоячи нерухомо, з п’ятами над проваллям, а Хемса, впавши на коліна і голосячи, повз до неї, простягаючи вперед руки, щоб утримати її від падіння. Вже майже торкнувся її здерев’янілими пальцями, та один із чаклунів розсміявся гучним, як бронзовий подзвін пекла, сміхом. Дівчина захиталася і — о вершина жорстокості! — відчуття й свідомість на мить повернулися до неї, і в її очах з’явився смертельний жах. Вона скрикнула, спробувала була вхопитися за простягнуту до неї руку коханця… і не змогла цього зробити — з криком упала в безодню.

Хемса дістався до краю прірви і божевільним поглядом подивився вниз, беззвучно ворушачи губами, щось шепочучи про себе. Обернувся — і довго дивився на своїх мучителів широко розкритими очима, в яких не було ні іскри людського. Потім із криком, від якого почали тріскатися скелі, кинувся на чотирьох чаклунів, тримаючи ножа в піднятій руці.

Один із чаклунів рушив уперед і тупнув ногою. Почувся тріск, який потім перейшов у оглушливий рев. На тому місці, де він ударив ногою, розкрилася й почала швидко збільшуватися тріщина. З оглушливим звуком увесь цей шматок скелі звалився вниз. Серед падаючого каміння майнула й постать Хемси, він відчайдушно змахував руками, а потім усе зникло під лавиною, що з гуркотом сповзла в безодню.

Четверо магів зосереджено дивилися на потрісканий край прірви, потім несподівано обернулися. На цей час Конан, збитий з ніг раптовим струсом землі, вставав і допомагав підвестися Жазміні. Йому здавалося, він рухається надто повільно й так само поволі міркує. Він був приголомшений. Знав, що мусить негайно посадити Деві на чорного жеребця й помчати, як вихор, проте його тілом і думками заволоділа незрозуміла кволість.

Потім чаклуни обернулися й подивилися на нього, піднявши руки, і Конан із жахом побачив, що їхні постаті ніби розпливаються, стають туманними и невиразними, зникають у пурпурному диму, який раптом став клубочити довкола них, ховаючи їх від очей Конана. Пурпурна кучерява хмарина огорнула магів… І раптом Конан зрозумів, що цей яскраво-червоний туман оточує і його, — коли почув крик Жазміни і пронизливе іржання жеребця. Страшенна сила вирвала Деві з його обіймів і шпурнула кремезного варвара об каміння, як пір’їнку. Він навмання почав разити кинджалом. Наполовину оглушений, він побачив, як конусоподібна хмарина підноситься над вершинами, швидко віддаляючись. Жазміна зникла разом із чотирма чаклунами в чорному вбранні. На виступі скелі залишилися тільки Конан і переляканий кінь.