Слава ЗСУ!

— Хто ти, хай тобі чорт? — запитав Конан, дивлячись на незнайомця.

— Я володар Імша! — відповів той напоєним жорстокою радістю, і лунаючим, як святковий дзвін, голосом.

— Де Жазміна? — запитав Керім Шах. Володар вибухнув сміхом.

— І навіщо, трупе, тобі це знати? Чи ти так швидко забув про мою силу, яку я колись тобі передав, що прийшов битися зі мною, бовдуре? Певне, я мушу вирвати твоє серце, Керіме Шаху!

Він простяг руку, певне знаючи, що в неї щось упаде, і туранець пронизливо скрикнув у смертельній муці й захитався, як п’яний. Зненацька почувся тріск кісток і ланок кольчуги, які розламувалися, і з грудей шпигуна-невдахи хлюпнула кров, а крізь величезну дірку в розірваних тканинах вистрілило щось яскраво-червоне й вологе — просто в наставлену долоню володаря, як шматок заліза, притягуваний магнітом. Туранець осів на підлогу і вже не ворушився, а володар Імша зі сміхом шпурнув під ноги кімерійцю людське серце, яке ще билося.

Конан вилаявся і з гарчанням кинувся до сходів. З пояса Хемси плив струмінь сили і безмежної ненависті, що допоміг подолати страшне випромінювання волі, з якою кімерієць зіткнувся на сходах. У повітрі повисла відливаюча металевим блиском імла, в яку він поринув, немов плавець, опустивши голову, прикриваючи лице зігнутою рукою й міцно стискаючи в лівій руці кинджал. Напружуючи наповнені слізьми очі, дещо вище від себе на сходинках розрізнив фігуру страхітливого чорнокнижника — це зображення напливало хвилями, як віддзеркалення в швидкоплинній воді.

Його штовхали і кидали сили, які йому було важко осягнути розумом, але він відчував підтримку струмуючої звідкись ззовні сили, яка нестримно несла його вперед проти волі чаклуна і його власної слабкості.

Він досяг верху сходів і крізь сіро-металеву млу побачив перед собою обличчя чаклуна й дивний страх, що світився в його невпевненому погляді. Конан прорвався крізь імлу, наче крізь хвилі прибою, і кинджал у його м’язистій руці рвонувся вгору, як жива істота. Вістря роздерло тогу володаря, який відскочив зі здавленим криком. Зненацька, на очах здивованого кімерійця, чорнокнижник зник — просто зник, як мильна булька. Тільки сходами прослизнула якась довга і хитлива тінь.

Конан стрибнув за нею на вузькі сходи, прямуючі зі сходового майданчика вгору. Він не міг зрозуміти, що туди прослизнуло, але скажена ненависть приглушила огиду й страх, що охопили його.

Він побіг широкими коридорами з голими стінами з полірованого нефриту. Перед ним ковзнула довга тінь і зникла за дверними портьєрами. Одночасно з цим у глибині однієї з кімнат пролунав переляканий жіночий крик. Цей крик підігнав Конана, він помчав щосили до дверей і наступної миті опинився в приміщенні за портьєрою.

Перед його очима постала жахлива картина. На краю покритого оксамитом подіуму зіщулилася Жазміна, волаючи від жаху й огиди, піднявши руку, аби захиститися від навислої над нею страшенної голови змії з блискучою лускою і виблискуючими темними кільцями. Зі здавленим криком Конан метнув у змію кинджал.

Гад блискавично обернувся й кинувся на нього, як вітер поміж високих трав. Довге лезо застрягло в його шиї так, що рукоятка стирчала з одного боку шиї, а вістря — з іншого, але це, здавалося, тільки посилило лють величезного гада. Він нахилив свою велику голову над чоловіком, який наважився чинити йому опір, і, вишкіряючи бризкаючі отрутою ікла, спробував укусити його. Проте тієї ж миті Конан вихопив із-за пояса стилет і щосили ударив вістрям від низу до верху. Сталь пробила нижню щелепу чудовиська і застрягла у верхній, немов пришпиливши щелепи одну до одної. Негайно ж величезне тіло гада окільцювало кімерійця. Не маючи нагоди пустити в хід зуби, змія спробувала таким чином його атакувати.

Ліва рука Конана була притиснута до тіла зміїними кільцями, проте права була вільна. Міцно упираючись у землю широко розставленими для рівноваги ногами, він схопив рукоятку кинджала, що стирчав у тілі змії, і висмикнув її з тіла. Ніби вгадуючи своїм нелюдським розумом намір супротивника, бестія почала звиватися, напружуватися, намагаючись охопити й вільну руку супротивника. Та довге вістря піднялося й опустилося зі швидкістю блискавиці, майже перерізавши надвоє величезне тіло змії.

Перш ніж кімерієць зміг ударити знову, гнучкі кільця випустили його зі своїх обіймів і чудовисько ковзнуло по плитах, спливаючи кров’ю з жахливих ран. Конан стрибнув за ним, піднімаючи зброю для удару, та вбивчий удар уразив тільки повітря, бо гад, звиваючись, ковзнув убік і вдарив головою об перегородку з сандалового дерева. Одна з плит відсунулася: довге, спливаюче кров’ю тіло ковзнуло в щілину і зникло. Кімерієць тут же вдарив по перегородці, кількома ударами пробив у ній діру і зазирнув до темного приміщення. Чорного страшного гада не побачив ніде. Побачив тільки калюжу крові на мармурових плитах і криваві сліди, що вели до замаскованих у стіні дверей. Це були сліди босих ніг…