Слава ЗСУ!

Коли він опам’ятався, то побачив, що сидить у підвалі міської в’язниці, прикутий до стіни ланцюгами, і впоратися з ними явно не під силу навіть його сталевим м’язам. Напівсидячи-напівлежачи на оберемку гнилої соломи, варвар проклинав на всі заставки зрадницький напій і жіночу підступність, коли раптом загримів засув, і на порозі з’явилася людина, закутана в сірий плащ, з обличчям, закритим чорною хусткою. Кімерієць подивився на незнайомця, вгадуючи в нічному гості ката, якого послали, аби впоратися з ним на місці й без зайвих балачок. Він лише переконався в цьому, коли вловив цікавий погляд незнайомця, що ковзнув по його тілу.

— Ти хочеш жити? — запитав Муріло, бо це саме він стояв перед в’язнем.

Варвар відкашлявся, і в його очах зажевріло. Він не мовив жодного слова, але юному аристократові було цілком Достатньо того, що він помітив у погляді велетня.

— Я хочу, щоб ти вбив для мене людину.

— Кого?

Голос Муріло притишився до шепоту.

— Набонідуса, королівського верховного жерця.

На обличчі кімерійця не ворухнулася жодна жилка, він не відчував навіть тіні страху перед сильними володарями світу цього — король чи жебрак, йому було байдуже. Він навіть не надто здивувався тому, що Муріло звернувся саме до нього, хоч у Лабіринті не бракувало найманих убивців найвищої кваліфікації.

— Коли я звільнюсь?

— Не мине й години. Уночі цю частину темниці охороняє сам-один стражник, його можна підкупити. Точніше кажучи, він уже підкуплений. Ось ключі, наразі зніму ланцюги, а коли піду, стражник Атікус відчинить тобі двері. Аби не викликати до нього підозри, ти його акуратно зв’яжеш і покладеш під стінкою. Зробивши це, вирушай до домівки Набонідуса й убий його. Коли з Червоним Жерцем буде покінчено, біжи до Щурячої Нори, там на тебе чекатиме баский кінь і важкий гаманець із золотом — цілком достатньо, щоб назавжди розпрощатися з цим містом.

— Гаразд, знімай мерщій ці кляті залізяки! — зажадав кімерієць. — І скажи стражникові, щоб приніс чого-небудь попоїсти. О Кроме! За весь день у мене в роті крихти хліба Не було, я вмираю з голоду.

— Матимеш усе, але запам’ятай: тобі не можна залишити в’язницю одразу ж після того, як я піду, мені потрібен час, щоб дістатися додому. Ніхто не має здогадатися, що твоя втеча пов’язана зі мною.

Звільнений від оков варвар постав на весь свій гігантський зріст і потягнувся, напружуючи могутні м’язи. Муріло подумав, що не помилився у своєму виборі, — якщо з Червоним Жерцем взагалі до снаги впиратися людині, то такою людиною може бути лише Конан, і ніхто інший.

Юний аристократ, аби впевнитися в тому, що варвар зрозумів його правильно, повторив сказане раніше, потім залишив камеру й наказав Атікусу віднести в’язневі їжу та глек пива. Він знав, що може покластися на Атікуса, — і не тільки через те, що щедро заплатив йому золотом. Муріло тримав його на гачку: варто було лише натякнути владі про деякі гріхи стражника, щоб той негайно потрапив на шибеницю.

Тільки вдома Муріло з полегшенням зітхнув. Набонідус діятиме руками безвольного, недоумкуватого короля — у цьому він був абсолютно впевнений. Королівські стражники ще не сунуть у його двері, отож, жрець нічого не сказав королю — поки що не сказав… Уранці він обов’язково це зробить — якщо, звісно, доживе до ранку.

Муріло не сумнівався в тому, що кімерієць чинитиме за домовленістю, але чи зуміє він справитися з тим, за що взявся… Вже багато хто намагався вбити Червоного Жерця — і всі вони померли таємничою смертю. Щоправда, жоден із них, хоча й були вони всі сильними, жорстокими й сміливими, не міг похвалитися навіть найменшою часткою вовчого інстинкту варвара.

Муріло згадав про заарештованого варвара, коли гарячково шукав вихід зі становища, що склалось, несвідомо крутячи в руках коробочку із жахливим вмістом. Тепер же, наповнивши келиха золотистим вином, він підняв тост за людину на ім’я Конан і за вдале завершення його місії. У келиху ще лишалося вино, коли один із шпигунів примчав зі звісткою, що Атікуса заарештували й посадили до тієї ж в’язниці. Про кімерійця ніхто нічого не чув…

Муріло вдруге за цей вечір відчув, що в нього від. жаху холоне кров у жилах. Йому раптом здалося, що за цим теж стоїть Набонідус, що Червоний Жрець — не людина, а демон, здатний читати думки своїх жертв, немов розкриту книгу, смикати за струни, на яких усі вони танцюють, наче ляльки.

Відчай породжує рішучість. Муріло схопив меча, загорнувся в сірий плащ, вибіг через потайні двері й зник у темряві спустілих вулиць. Було близько півночі, коли він дістався мети — будинок Набонідуса чорною брилою бовванів посеред величезного саду, обгородженого високим муром. Подолати кам’яний бар’єр було не так уже й складно, але Муріло не сумнівався в тому, що найбільші труднощі очікують на нього за муром. Він і гадки не мав, чого було слід боятись, — розказували, що садом никає кровожерливий пес, який час від часу роздирає на шматки нещасних злодюжок, котрі забрідають туди через недоумство. Але що, окрім пса, могло причаїтися за муром, він не знав і не хотів про це навіть думати.