Слава ЗСУ!

— Вовк! — сказала одна з жінок.

— Розмальований вовк із сокирою, — пробурчав Бальт. — Ідіть! Піднімайте всіх колоністів, яких трапите дорогою, й ведіть із собою. Я перевірю, що в нас за спиною.

Стара мовчки повела своїх підопічних далі. Коли вони вже танули в мороці, Бальт побачив бліді овали дитячих личок, звернених до нього. Він пригадав своїх рідних у Таурані, й у голові йому запаморочилося. Усе тіло ослабло, він застогнав і опустився на дорогу, обхопивши рукою шию Рубаки, який негайно заходився облизувати йому щоки.

Юнак підвів голову і над силу посміхнувся.

— Ходімо, хлопче, — сказав він, устаючи. — На нас чекає робота.

Яскраво-червона заграва спалахнула між деревами. Пікти підпалили першу хатину. От би оскаженів Зогар Заг, коли б дізнався про це! Адже вогонь стривожить усіх, хто живе вздовж дороги: Коли перші втікачі прийдуть туди, всі будуть уже напоготові. Але тут лице хлопця спохмурніло. Жінки рухалися поволі, коні були перевантажені. Швидконогі пікти легко наздоженуть їх… Він зайняв позицію за купою колод, звалених край дороги. Шлях на захід освітлювала палаюча хатина, і, коли пікти підійшли, він побачив їх першим — чорні фігури, що скрадалися.

Він натягнув тятиву до вуха, й одна з постатей звалилася на землю. Інші розсипалися по кущах уздовж дороги. Рубака завив біля його ніг від нетерпіння. Ще один силует з’явився на дорозі, підбираючись до завалу. Наступна стріла пробила йому стегно, пікт застогнав і впав. Одним стрибком Рубака кинувся в кущі, почувся шум, і пес знову опинився поряд з Бальтом. Його паща була в крові.

Ніхто більше не ризикнув вийти на дорогу. Бальт побоювався, що його обійдуть ззаду, і, почувши шерех зліва від себе, вистрілив навмання. Прокляття — стріла встромилася в дерево! Але Рубака безшумно, немов примара, зник, а за мить почувся хрускіт і хрипіння — і пес уже витирав скривавлену морду об руку юнака. На шиї пса була рана, але шарудіти в кущах вже не було кому.

Пікти, що причаїлися обабіч дороги, зміркували, що трапилося з їхнім товаришем, і вирішили, що краще піти в атаку відкрито, ніж бути загризеними цим невидимим демоном. Можливо, вони зрозуміли, що за колодами тільки один стрілець. І всі разом вискочили зі своїх схованок. Стріли вразили трьох, двоє інших зупинилися. Один обернувся й побіг назад дорогою, але інший поліз через колоди з сокирою. Бальт схопився, та посковзнувся, і це врятувало йому життя. Сокира відсікла тільки пасмо волосся з його голови, а пікт полетів униз, потягнутий силою свого ж удару. Перш ніж він піднявся, Рубака розірвав йому горло.

Настало напружене очікування. Бальт роздумував: той, хто втік, — чи був він останнім? Швидше за все, це була невелика банда, яка не брала участь у штурмі форту або була відправлена на розвідку перед основними силами. Кожна зайва хвилина давала жінкам і дітям можливість дістатися Велітріума.

Зненацька рій стріл прогудів над його головою. Дике завивання понеслося з кущів. Або це уцілілий привів підкріплення, або підійшов новий загін. Хатина все ще палала, слабо освітлюючи дорогу. Пікти рушили до нього, ховаючись за деревами. Він випустив три останні стріли й відкинув лук. Немовби знаючи це, вони мовчки підходили все ближче — у тиші було чути лише тупіт ніг.

Бальт пригнув голову псові, який гарчав, і сказав:

— Усе гаразд, хлопче, ми ще додамо їм розуму!

І схопився, піднявши сокиру. Леза, вістря, ікла — усе сплелося в одну купу.

7. ДЕМОН У ВОГНІ

Звернувши з дороги, Конан настроївся бігти всі дев’ять миль. Але не здолав і чотирьох, як почув, що попереду люди. З голосів він зрозумів, що це не пікти, і прокричав вітання.

— Хто йде? — запитав хрипкий голос. — Стій, де стоїш, поки ми не подивимося на тебе, а ні, то отримаєш стрілу.

— У слона не поцілиш, — озвався Конан. — Заспокойся, бовдуре, це я, Конан.

Пікти перейшли річку.

— Так ми й думали, — сказав ватажок групи, коли вони наблизилися — високі, з луками напоготові, стрункі люди з суворими лицями. — Один із наших поранив антилопу і гнав її майже до Чорної Річки, та почув, що внизу завили, і негайно повернувся до табору. Ми залишили сіль і вози, розпрягли волів і кинулися щодуху додому. Якщо пікти облягають форт, то банди грабіжників підуть дорогою до наших домівок,

— Ваші сім’ї в безпеці, — сказав Конан. — Мій друг повів їх у Велітріум. Якщо повернемося на дорогу, то можемо нарватися на всю орду. Отже, підемо на південний схід просто через ліс. Я прикриватиму.

За дві хвилини колоністи вирушили в дорогу. Конан ішов зовсім тихо, тримаючись на відстані голосу від інших. Але ж і шум вони зчинили в лісі! Будь-який пікт або кімерієць міг пройти тут так, що ніхто б і не почув.