Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Конан, варвар із Кімерії

Конан, не розуміючи, про що йдеться, неспокійно топтався на місці, щось бурмочучи собі під ніс. Набонідус кинув на нього стурбований погляд.

— Кинджалу твого найманця не терпиться дістатися до мого серця. Я сподівався, Муріло, що ти будеш досить розсудливий іще до світанку винесеш ноги з цього міста.

— Звідки мені було знати, що ти дозволиш мені це зробити? — заперечив Муріло. — І крім того, у мене в місті безліч справ.

— Непоганого ти собі помічника підібрав, — промуркотів Набонідус, поглядаючи скоса на Конана.. — Я нещодавно почав підозрювати, що з тобою справа неабияка. Саме тому загинув бідолаха камергер — перед смертю він повідав мені чимало цікавого. Зокрема й про якогось молодого аристократа, що купив у нього за грубі гроші деякі таємниці королівського двору, які вельми цікавлять наших сусідів. І тобі не соромно викрадати чужі секрети, юначе?

— Гадаю, що не більше, ніж тобі, старий негіднику, — відповів анітрохи не зніяковілий Муріло. — Ти заради своїх особистих цілей використовуєш геть усе в цьому королівстві: прикриваючись маскою державного діяча, водиш за носа короля, розоряєш дощенту багачів, пригноблюєш бідноту так, що вона дихнути боїться. Та ти ж усе майбутнє нашої країни поставив на карту заради задоволення своїх особистих амбіцій! Немов та товста свиня, що дорвалася до корита з жирною юшкою, ти не витягуєш рила з державної казни, де вже мені зрівнятися з тобою в злодійському мистецтві. Цей кімерієць найчесніший із нас трьох — він, принаймні, краде й убиває відкрито.

— Гаразд, — мовив Набонідус. — Отже, нас тут троє негідників, у всьому гідних один одного. Ну, то й що далі?

— Коли я побачив вухо камергера, — вів далі Муріло, — то зрозумів, що вирок підписано. На моє припущення, ти хотів провернути все; що мало бути далі, через короля. Адже я не помиляюсь?

— Так, ти вгадав, — відповів жрець. — Позбавитися камергера було легко: із цим я й сам упорався. Але ти — фігура при дворі помітна… Уранці я розповів би королю невеличкий анекдотик…

— Який коштував би мені голови! — гаркнув Муріло. — Отже, кажеш, король нічого не знає про мої зв’язки з сусідніми королівствами?

— Поки що ні… — зітхнув Набонідус. — Проте, судячи з того, що крутить у руках твій приятель, королю так і не судилося посміятись із мого анекдоту.

— Ти, поза всяким сумнівом, знаєш усі ходи й виходи в цій щурячій норі, — сказав Муріло. — Припустімо, я дарую тобі життя. Ти допоможеш нам за це вибратися звідси? ї присягаєшся мовчати про мою… е-е-е… балакучість?

— Та хіба жерцю можна вірити хоча б у чомусь? — втрутився в розмову Конан. — Дай-но я переріжу йому горлянку, хочу подивитись, якого кольору в нього кров. У Лабіринті говорять, що серце Червоного Жерця чорне, отже, і кров має бути чорна.

— Замовкни, дурню! — прошепотів Муріло. — Якщо він не виведе нас із підземелля, ми тут загинемо.

І голосно сказав:

— Так що, Набонідусе, якої ти думки щодо моєї пропозиції?

— А що може думати вовк із лапою в капкані? — посміхнувся жрець. — Я у вашій владі. І присягаюсь, якщо ми виберемося звідси живі, забуду про твої темні справи, — присягаюся душею Мітри!

— Цього з мене достатньо, — згодився Муріло. — Таку клятву навіть Червоний Жрець не насмілиться порушити. Ну, то ходімо мерщій! Мій приятель пробрався сюди стічною канавою, проте вихід відрізали ґрати. Ти зможеш їх підняти?

— Тільки не звідси. Механізм, що підіймає ґрати, знаходиться в кімнаті над тунелем. Та тут є ще один вихід, і я вам зараз його покажу. Але перш ніж ми підемо звідси, задовольни мою цікавість — скажи, як ти сюди потрапив?

Муріло кількома словами змалював свої пригоди. Жрець, уважно вислухавши його, кивнув головою на знак того, що все зрозумів, поволі підвівся і, човгаючи по підлозі неслухняними ногами, пішов уперед. Коридор привів їх до кімнати, на дальній стіні якої висів великий сріблястий диск. Жрець упевнено попрямував просто до нього. Поряд із диском зяяв отвір у стіні й починалися вузькі сходи, що вели нагору

— Ось і вихід. І я знаю напевно, що двері там, нагорі, не замкнені. Але мені здається, що тому, хто зважиться відімкнути їх. Краще ось тут, не сходячи з цього місця, перерізати собі горлянку. Утім, дивіться самі, — махнув він рукою в бік сріблястого диска.

Диск виявився величезним дзеркалом, наглухо вмурованим у стіну. Із стіни стирчали кінці кількох мідних труб. Хитромудро зігнуті, вони нависали над гладінню диска. Зазирнувши в одну з них, юнак побачив цілий ряд трохи менших дзеркал, що відбивалися одне в одному. Муріло придивився до великого дзеркала й раптом здригнувся з подиву, кімерієць, який дивився через його плече, скликнув, не вірячи своїм очам. Обом здалося, що вони заглядають через широке вікно до яскраво освітленої зали. Вони бачили великі дзеркала на задрапованих оксамитом стінах, покривала з дорогоцінних шовкових тканин на ложах, крісла з чорного дерева, інкрустовані слоновою кісткою, бачили й кілька дверей, що вели, певне, до сусідніх зал. Біля однієї з них стояло величезне чорне чудовисько, уважно Оглядаючи залу.

Попередня
-= 21 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!