Слава ЗСУ!

— Імовірно, юетші. Хмара диму все закрила, а потім оголений, забризканий кров’ю демон схопив мене за горло і встромив ніж у мої груди. Мені й досі болить. Та це був сон, бо на грудях немає ніякого шраму, поглянь. Я не можу пригадати, — шепотіла вона далі, притиснувшись до нього. — Все в якомусь тумані. Та все — дарма. Ти — не сон. Ти сильний. Кохай мене.

Він колисав прекрасну голову дівчини на вигині своєї важкої руки і цілував її вуста.

— Ти сильний, — повторювала вона ослабло. — Коханий мій…

Сонний шепіт затих, темні очі заплющилися, довгі коси закрили її обличчя, тіло розслабилося.

Конан приголомшено дивився на дівчину. Поза сумнівом, вона була частиною омани, яким було пройнято все це місто, але тверда пружність її тіла, до якого торкалися його пальці, переконала Конана в тому, що перед ним жива дівчина, а не примара. Відчуваючи тривогу й неспокій, він обережно переніс її на хутра дід балдахіном.

Сон її був досить глибокий, тому він вирішив, що вона перебувала під впливом якогось наркотика, можливо, схожого на квітку чорного лотоса з Ксутала.

А потім він знайшов, іще одну річ, яка вельми зацікавила його. Серед хутра, розкиданого на ложі під балдахіном, лежала яскрава плямиста шкура з переважаючим золотим забарвленням. Це не була вміла підробка, шкура належала справжньому звіру. І такі звірі, Конан знав напевно, вимерли, принаймні, тисячу років тому. Шкура належала великому золотистому леопарду, якого згадано майже в кожній гіборійській легенді. Цей звір закарбований у роботах стародавніх художників, втілений у фарбах і мармурі.

Труснувши головою, але не позбувшись складнощів, Конан пішов покрученим коридором. У будинку панували тиша й спокій. Зненацька його слух спіймав якийсь звук зовні. Він зрозумів, що хтось спускається тими самими сходами, якими йому вдалося зайти до цієї споруди. За мить він почув, як щось глухо впало в щойно залишеній ним кімнаті. Він швидко побіг геть покрученим коридором, але картина, що зненацька постала перед ним, примусила його зупинитися.

Він побачив у холі тіло людини, прикрите панеллю від частини стіни. Це був смаглявий і худорлявий чоловік, з голеною головою, грубими рисами обличчя, із пов’язкою на стегнах. Він лежав у такому положенні, ніби смерть уклала його, коли він з’явився з-за стіни. Конан схилився над людиною, намагаючись визначити причину смерті, та, на його здивування, виявилося, що людина спала глибоким сном, так само, як дівчина в кімнаті.

Чому ж чоловік вибрав таке дивне місце для сну? Роздумуючи над цим, Конан раптом почув за спиною якісь звуки — щось рухалося до нього коридором. Великі двері в кінці коридору, очевидно, були замкнені. Конан затягнув людину до середини і зробив крок назовні, різко зачинивши за собою панель. Ляскіт за його спиною свідчив, що панель стала на місце. Стоячи в повній темряві, він почув, як всередині стихло човгання ніг, і у нього по спині забігали холодні мурашки. Ці кроки не належали людській істоті, і навіть звіра такого він ніколи раніше не стрічав.

Тиша тривала всього якусь мить, потім почулося легке потріскування дерева і металу. Витягнувши руку, він відчув, як тремтять і видавлюються двері, неначе величезна вага навалилася на неї зсередини. Коли він схопився за свою криву шаблю, натиск припинився, і він почув дивні слиняві схлипування, від яких у нього волосся стало дибом. З шаблею в руці він почав задкувати, і зненацька його ноги намацали сходинки, якими він нещодавно спускався. Він стояв на вузьких сходах, що вели кудись униз.

Конан навпомацки продовжував спускатися в темряві. Він відчував, що перебуває поза будинком, десь глибоко під землею. Конан зупинився перед входом до тунелю.

5

Конан пробирався чорним, безмовним тунелем, побоюючись щомиті трапити до якоїсь ями, та нарешті його ноги знову відчули міцні сходинки, і він почав підійматися ними, поки не дістався дверей із металевою ручкою, яку нетерпляче відшукали його тремтячі пальці. Він зайшов до похмурої величезної зали.

Фантастичні колони вишикувалися під строкатими стінами, підтримуючи стелю — водночас і похмуру, й напівпрозору, яка створювала вигляд нічного неба, закутого хмарами. Якщо зовні і проникало сюди якесь проміння світла, то воно невпізнанно заломлювалося.

У тьмяному, похмурому світлі рухався Конан зеленою підлогою. Величезне приміщення мало форму кола, проте з одного боку в стіні виднілася бронзова рама гігантських дверей. Напроти них, біля протилежної стіни, на узвишші, куди вели напівкруглі східці, височів мідний трон, і, коли Конан побачив те, що згорнулося в кільце на цьому троні, він поспішно відскочив назад і підняв шаблюку.