Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Координати чудес

— Не дуже, — признався Кармоді.  — Та, гадаю, я втямив.

— Розумник, — похвалив Виграш.  — Деколи поняття можуть видаватися туманними, але ти неодмінно докопаєшся до суті. Зрештою, вони ж належать тобі. З цього приводу я б розповів тобі кумедну історію, та боюся, вона не на часі. Здається, от-от щось трапиться.

— Що? Що саме?

— Кармоді, mon vieux (Любий (фр).) , не час для пояснень. Може статися, що навіть не буде часу пояснити те, що ти неодмінно повинен знати, аби жити далі. Чиновник і Кур’єр вельми люб’язно послали тебе…

— Кляті вбивці! — не стримався Кармоді.

— Не осуджуй убивство так легковажно, — дорікнув Виграш.  — Це викриває недбалість натури. Пригадую на цю тему доречний дифірамб, прочитаю пізніше. На чому я спинився? Ага, Чиновник і Кур’єр. Під величезну відповідальність ті два достойники послали тебе в одне місце в Галактиці, де тобі, цілком імовірно, можуть допомогти. Адже ти знаєш, що це не входило в їхні обов’язки. Вони могли покінчити з тобою на місці за майбутні злочини або ж відправити в останнє відоме їм місце перебування твоєї планети, де її, певне, вже й сліду нема. Або ж могли обрахувати місце її найімовірнішого перебування нині і послати тебе туди. А оскільки математики з них нікудишні, то результати, мабуть, були б дуже наближені. Так що, бачиш…

— Де я тепер? — урвав Кармоді.  — І що тут має статися?

— Я саме збирався сказати, — заспокоїв його Виграш.  — Ця планета, якщо не помиляюся, називається Лурсіс, себто Приваблива. На ній тільки один мешканець — Меліхрон Споконвічний. Він живе тут споконвіку і житиме довше, ніж можна собі уявити. Меліхрон — сам собі, так би мовити, цар і суддя. Він неповторний у своїй споконвічності, всюдисущий за своєю природою, многоликий як індивід. Це про нього написано:


Ось він, самотній славетний герой.

Величчю тільки з собою він рівня,

В битвах затятих життя захищає,

Нападаючи сам на себе.


— А щоб тобі! — не стерпів Кармоді.  — Мелеш, як ціла сенатська підкомісія, і ніякого глузду!

— Це від розчулення, — сказав, гучно схлипнувши, Виграш.  — Оце так, чоловіче, ти гадаєш, я на таке сподівався? Я зворушений, чоловіче, я справді зворушений, повір, і намагаюся зрозуміти чому, бо якщо я не візьму до рук стерна, то увесь цей клятий палац слонової млості западеться, як кабачкова хатка.

— Карткова, — автоматично поправив Кармоді.

— Кабачкова! — прикрикнув на нього Виграш.  — Ти колись бачив, як падає кабачкова хатка? А я бачив — видиво не з приємних.

— Звучить, як п’янка з маслянки, — бовкнув Кармоді й нескромно захихикав.

— Припини! — з притиском просичав Виграш.  — Зосередься! Зберися з думками! Підготуй свої сірі клітини до зустрічі із світилом! Бо гряде він — справедливий Меліхрон!

Кармоді відчув себе на диво спокійним. Він пошукав очима по нерівній місцині та не примітив нічого нового.

— Де він? — запитав Кармоді у Виграша.

— Меліхрон утілюється, щоб мати можливість розмовляти з тобою. Відповідай йому сміливо, але делікатно. Крий Боже натякнути на його каліцтво. Це розсердить його. Пам’ятай…

— Що за каліцтво?

— Пам’ятай про його єдиний гандж. Та насамперед, коли він поставить своє Запитання, відповідай на нього дуже обережно.

— Стривай! — знову перебив Кармоді.  — Ти хочеш збити мене з пантелику! Яке каліцтво? Який гандж? І яке Запитання він поставить?

— Не присікуйся! Терпіти цього не можу! — сказав Виграш.  — А тепер я спати хочу — вмираю. Я й так уже затягнув із сплячкою, що далі нікуди, а все заради тебе. Бувай, хлопчику. Пильнуй, щоб тобі не всунули дерев’яну піч.

З цими словами зелений вуж умостився зручніше, засунув хвостик у рот і заснув.

— Нещасний маляр-мазило, — кип’ятився Кармоді.  — Ще й Виграшем називається! Ти такий самий Виграш, як п’ятаки на очах мерця.

РОЗДІЛ 7

Вулкан несамовитів і димів, випльовуючи згустки полум’я і жбурляючи в чорне небо сліпучі вогняні кулі, вибухав мільйонами розжарених уламків, а кожен уламок розсипався знов і знов, аж поки небо осяяла заграва, а три маленькі сонечка поблідли.

— Ого! — вирвалось у Кармоді. Це скидалося на мексіканський фейєрверк у парку Чапультепек на Великдень, і Кармоді був вражений до глибини душі.

Сліпучі брили впали на землю, і їх погасив океан, що для того й з’явився. Барвисті пасма диму скручувались і спліталися між собою, а глибокі води засичали і стали парою,

що знялася вгору дивовижними хмарами, зринувши потім дощем.

— Ух! — не стримався Кармоді.

Дощ падав навскісне, та раптом знявся вітер, що підхопив води і сплів їх у велетенський смерч. Чорний із сріблястими відблисками смерч рушив своїм грубезним стовбуром до Кармоді під ритмічний супровід оглушливих ударів грому.

Попередня
-= 10 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!