Слава ЗСУ!

— Меліхроне, — сміливо сказав він, — я вирішив вашу проблему.

— Ой! Справді? — пожвавішав Меліхрон.  — Тобто справді, що ви це насправді? Отже, кажете це не тому, що коли ви не розв’яжете її задовільно для мене, то вам судилося загинути через сімдесят три секунди? Тобто це не вплинуло на вас негативно, ні?

— Своїй зловісній долі я дозволив вплинути на мене лише до тієї міри, — урочисто промовив Кармоді, — яка вимагалася для вирішення вашої проблеми.

— Ох, чудесно! Швидше кажіть! Я так схвильований!

— Попри все моє бажання не зможу. Фізично неможливо. Ви ж мене вб’єте через сімдесят чи шістдесят секунд.

— Я? Я не збираюся вас убивати! О небо! Ви справді гадаєте, ніби я такий кровожерний? Що ви! Ваша смерть надійде ззовні! Я з нею не маю нічого спільного! До речі, у вас лише дванадцять секунд.

— Замало, — сказав Кармоді.

— Аж ніяк не замало! Як ви знаєте, це мій світ. Лад усьому тут даю я, отже, й плинові часу. Я саме змінив місцевий часопросторовий континуум на десятисекундній поділці. Для Бога це справа проста, тільки згодом багато підчисток. Ваші десять секунд обійшлися мені у двадцять п’ять років мого місцевого часу. Вистачить?

— Більш ніж достатньо, — запевнив Кармоді.  — Ви дуже щедрі.

— Дрібниці! А тепер, будь ласка, — ваш розв’язок.

— Гаразд, — сказав Кармоді і вдихнув глибше.  — Розв’язок вашої проблеми залежить від того, як на неї поглянути. Інакше бути не може: кожна проблема повинна містити в собі зародки свого розв’язання.

— Повинна? — перепитав Меліхрон.

— Так, повинна, — твердо проказав Кармоді.

— Добре, поки що виходимо з цього. Кажіть далі.

— Розглянемо ваше становище. Розглянемо його внутрішні й зовнішні аспекти. Ви — Бог планети, але тільки цієї планети. Ви всемогутній і всевідаючий, але тільки тут. У вас разючі інтелектуальні надбання, і ви відчуваєте потребу бути комусь у пригоді. Та ваші дарування безсилі в інших світах, а тут, крім вас, нема нікого.

— Так-так, достеменно так! — вигукнув Меліхрон.  — Та ви ще й досі не порадили, що мені робити!

Кармоді набрав повні легені повітря і повільно видихнув.

— Що вам робити? Застосовувати всі ваші великі обдарування, і застосовувати їх тут, на власній планеті, де з них буде найбільший пожиток, і використати їх — оскільки це ваше заповітне прагнення — на благо інших.

— На благо інших? — перепитав Меліхрон.

— Так випадає, — підтвердив Кармоді. — Найпобіжніший розгляд нашої ситуації підказує вихід. У розмаїтому Всесвіті ви самотні, а для зовнішніх діянь треба виходити назовні. Проте ваша власна сутність перепиняє шлях назовні. Тому навколишній світ повинен прийти до вас. А коли він прийде, як ви до нього поставитесь? Тут не повинно бути сумнівів. Ви всемогутній у власному світі, і нема ніякої потреби допомагати вам. Але ви можете допомогти іншим. Це єдині природні взаємини між вами і зовнішнім Всесвітом.

Меліхрон подумав і сказав:

— Мушу визнати вашу рацію. Але тут виникають ускладнення. Наприклад, сюди рідко навідуються істоти з зовнішнього світу. Ви — перший за два з чвертю галактичних оберти.

— Справа вимагає терпеливості, — погодився Кармоді.  — її вам доведеться виховати в собі. Вам це легко, бо ви можете змінювати час. А щодо відвідувачів, то, насамперед, кількість — іще не якість. Простий перелік небагато важить. Головне, щоб Людина або Бог робили те, що їм належить, тут байдуже, чи це буде миттєвий учинок, чи безкінечне гарування.

— Але ж мені краще не стане, якщо я знатиму, що робити, та не матиму для кого.

— Попри всю мою скромність я мушу нагадати, що ви маєте мене. Я прибув із зовнішнього світу. У мене проблема. Насправді ж у мене кілька проблем. Мені вони не під силу. А вам — не знаю. Та підозрюю, що доведеться докласти багато зусиль.

Меліхрон надовго поринув у роздуми. У Кармоді засвербів ніс, але він поборов бажання почухати його. Він чекав, і вся планета чекала, поки Меліхрон зважувався. Нарешті Меліхрон підняв свою агатово-чорну голову і промовив:

— Я гадаю, що зерно істини в цьому є!

— Ви дуже люб’язні.

— Але я справді так думаю, я переконаний у цьому! — запевнив Меліхрон.  — Ваш розв’язок здається мені водночас елегантним і неминучим. А коли поглянути ширше, то, мабуть, Долею, що керує людьми, богами й планетами, судилося те, що трапилось: переді мною, творцем, не стояло жодної проблеми, а ви, творіння, стали творцем проблеми, яку тільки Богові дано вирішити. Ви прожили життя, чекаючи мене, щоб я вирішив вашу проблему, а я прочекав тут половину вічності, щоб ви прийшли до мене зі своєю проблемою!