Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Координати чудес

— Та-ак, — протяг Кармоді.  — Так, так. Ось у чому річ! — Він відкашлявся і глибокодумно почесав носа.  — Над такою проблемою слід добряче поміркувати.

— Для мене час не має значення, — заспокоїв його Меліхрон.  — В запасі у мене вічність. От у вас її, на жаль, — немає.

— Немає? Скільки у мене часу?

— Хвилин десять по-вашому. А потім з вами може статися щось не дуже для вас приємне.

— Що саме? І що мені робити?

— Гаразд, відвертість за відвертість, — уник прямої відповіді Меліхрон.  — Спочатку ви відповідаєте на моє запитання, а потім я на ваше.

— Але ж у мене тільки десять хвилин…

— Брак часу допоможе вам зосередитись, — сказав Меліхрон.  — До того ж планета моя, і ми дотримуватимемось моїх законів. Запевняю, що на вашій планеті я шанував би ваші закони. Розумно, ні?

— Мабуть, так, — знічено погодився Кармоді.

— Дев’ять хвилин, — нагадав Меліхрон.

Як пояснити Богові, що йому робити? До того ж коли ви, як і Кармоді, атеїст? Як відшукати протягом дев’яти хвилин вагомі аргументи, коли ви знаєте, що богослови й філософи бились над цим століттями?

— Вісім хвилин, — повідомив Меліхрон.

Кармоді розкрив рота і почав говорити.

РОЗДІЛ 8

— На мою думку, — розпочав Кармоді, — вирішення вашої… вашої проблеми… е-е… можливе.

— Так? — не терпілося Меліхронові.

Що казати далі, Кармоді не знав. Він відчайдушне сподівався, що сам акт мовлення народить думку, оскільки слова навантажені якимсь змістом, а у реченнях змісту більше, ніж у словах.

— Вам належить, — вів далі Кармоді, — відшукати в собі внутрішнє призначення… що мало б… значення для зовнішнього світу. Але, може, це неможлива передумова, бо ви самі — світ і не маєте змоги стати зовні самого себе.

— Зможу, коли захочу, — насупившись, кинув Меліхрон.  — Я можу послатися на будь-яку чортівню, бо я тут Вседержитель. Богові, знаєте, не конче бути соліпсистом.

— Воістину, воістину так, — квапливо погодився Кармоді. (Ще сім хвилин? Чи шість? І що на нього чекає?) — Отже, ясно, що вашого всюдисущого прозірливого духу не досить, щоб розкрити вашу власну сутність. І його таки справді не досить, бо ви ж самі, як Вищий Суддя, вважаєте його недостатнім.

— Чудово обгрунтовано, — похвалив Меліхрон.  — Вам слід було стати богословом.

— Тепер я і є богослов. (Шість хвилин, п’ять?) — Так от, який же вихід?… Вам ніколи не спадало на думку залучити все пізнання, і внутрішнє, і зовнішнє (якщо, звісно, існує така річ, як зовнішнє пізнання), до розкриття вашої проблеми?

— Саме так я і думав, — сказав Меліхрон.  — Між іншим, я не обминув жодної книжки в Галактиці про таємниці Природи і людини, студіював мікрокосмос, макрокосмос і таке інше. До речі, я досить здібний, хоча дещо й призабув уже — ну там… таємницю життя чи приховані мотиви смерті. Та можу підучити при потребі. Я виявив, що студії — сухе, пасивне заняття, хоч інколи й трапляються приємні несподіванки. А ще я виявив, що вченість для мене не має особливої ваги. Чесно кажучи, я переконався, що неуцтво не менш приємне.

— А, може, ви художник за натурою? — навздогад підкинув Кармоді.

— Я перейшов і через це, — сказав Меліхрон.  — Ліпив скульптури з глини і плоті, малював заходи сонця на полотні і на небі, писав книжки словом і подіями, грав на інструментах і складав симфонії для вітру і дощу. Вважаю, що мої твори були досить хороші, одначе я завжди відчував себе дилетантом. Бо ж, бачите, через свою всемогутність я не допускав помилок, а дійсність я знаю занадто добре, щоб серйозно перейматися її відтворенням у мистецтві.

— Гм-м, розумію, — протяг Кармоді. (Певне, залишилося не більше, як три хвилини!) — А може, вам стати завойовником?

— Навіщо мені завойовувати те, чим уже володію? — не погодився Меліхрон.  — А інші світи мені не потрібні. Я пристосований тільки до мого середовища, яке складається з цієї єдиної планети. Володіння іншими світами спонукало б мене до неприродних вчинків. Та й що за користь мені від чужих світів, коли я не знаю, що робити зі своїм?

— Я бачу, ви як слід усе обміркували, — дійшов висновку Кармоді. Його занепокоєння стало вже розпачем.

— Авжеж. Я міркував над менш важливими речами по кілька мільйонів років. Шукав мети поза мною, та все ж не відривався від природи мого єства. Я шукав указівок, а знаходив лише себе.

Кармоді поспівчував би богові Меліхрону, якби його власне становище не було таке безвихідне. І він спантеличився, відчуваючи, як спливає відміряний йому час, і дивуючись, що його страхи бозна-чому сплелися із співчуттям до неповноцінного Бога. І тут його раптом осяяло! Це ж так просто, неймовірно просто! І до того водночас вирішуються і Меліхронова, і його власна проблеми — от що-то істинне осяяння. Та чи погодиться Меліхрон? Але вибору в Кармоді не було.

Попередня
-= 13 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!