Слава ЗСУ!

— Але таке технічно нездійсненне! — пояснював я. (А я десь подів його недорікуваті специфікації, проекти тих дурнуватих індивідуальних міні-планет у мене не трималися купи).

— І в такий шматочок суші ви понапихали і пустель, і боліт, і джунглів, і гір.

— Зате які краєвиди, — нагадав я йому.

— Чхав я на краєвиди! — загримів стариган.  — Ну там один океан, десяток озер, парочка рік, один або два гірські хребти — і досить. Прикрашає місцевість, тішить душі мешканців, А ви понапихали непотребу!

— На це є причина, — боронився я. (Насправді ми не вкладалися в кошторис, і тому підсунули вживані гори і велику партію річок та океанів як наповнювач, а кілька пустель мені дешево дісталося від Урії, міжпланетного лахмітника. Та ж не казати йому про це).

— Причина! — зойкнув він.  — А що я скажу моєму народові? Я збираюся поселити на планеті цілу цивілізацію, а може, навіть дві або три. Це будуть люди, створені за моїм образом і подобою, такі ж причепи, як і я. Що мені їм сказати?

Ну, я знав, що їм сказати, але не хотілося кривдити старигана, тому я прикинувся, що обмірковую все як слід. І, як не дивно, я справді міркував, і надумав я виверт, як покласти край усім вивертам.

— Ви чесно відкрийте їм наукову істину, — порадив я.  — Скажіть, що з погляду науки все так і має бути.

— Тобто? — не второпав він.

— Це детермінізм, — сказав я, створюючи термін експромтом.  — Дуже просто, хоч і для втаємничених. Для початку: функція визначає форму. Тому ваша планета саме така, якою їй належить бути в силу свого існування взагалі. Далі: наука незмінна, тобто все не незмінне — не наука. І нарешті: все випливає з певних закономірностей. Не всі закони ви можете знати наперед, але будьте певні, що вони існують. Отже, само собою зрозуміло, що ніхто не повинен питати: «Чому так, а не інакше?» Замість цього всі мають питати: «А як воно діє?» Так, над його запитаннями я добре посушив собі голову, а взагалі стариган був досить кмітливий, хоча зовсім не тямив у техніці. Його стихією була етика, мораль, релігія і всілякі такі витребеньки. Тому він, звісна річ, був просто нездатний стати на реалістичні позиції. Він належав до тих типів, що полюбляють абстракції, от і бубонів:

— Те, що є, те й повинно бути. Гм-м, дуже спокуслива формула й не без відбитку стоїцизму. Я скористаюся деякими з цих поглядів у повчаннях для мого народу… Але скажіть на милість, як можна поєднати недетермінований фаталізм науки з принципом нескутої волі, якою я збираюся наділити свій народ?

Так, тут стариган ледь не загнав мене на слизьке. Але я посміхнувсь і відкашлявся, щоб дати собі час подумати, і сказав:

— Відповідь очевидна! — Хай там як, це завжди найкраща відповідь.

— Може, й так, — сказав він.  — Але я щось її не бачу.

— Дивіться, хіба нескута воля, яку ви надаєте своєму народові, не той самий різновид фаталізму?

— Можна розглядати й так. Але відмінність…

— А крім того, — швиденько перебив я, — з якого це часу нескута воля і фаталізм несумісні?

— Вони справді ніби несумісні.

— Це тому, що ви не розумієте науки, — сказав я, ляснувши пальцями просто перед його гачкуватим носом.  — Бачите, сер, один з найфувдаментальніших законів науки полягає в тому, що скрізь присутня випадковість. Гадаю, ви знаєте, що випадковість — математичний еквівалент нескутої волі.

— Те, що ви кажете, дуже суперечливе.

— Так воно і є. Суперечливість — ще один з фундаментальних законів Всесвіту. Суперечності породжують боротьбу, без якої б у всьому запанувала ентропія. Так що не існувало б ні планети, ні Всесвіту, якби все не перебувало в нібито непримиренних суперечностях.

— Нібито? — блискавично зреагував він.

— Цілком вірно, — підтвердив я.  — Суперечливість, яку ми поки що можемо визначити як наявність парних реальних протилежностей — це ще не все. Візьміть, наприклад, якусь окрему одиничну тенденцію. Що станеться, коли ви цю тенденцію доведете до краю?

— Не маю щонайменшого уявлення, — призналося старе опудало, — для таких дискусій мені бракує підготовки.

— Тільки й того, що тенденція обернеться на свою протилежність.

— Невже? — спитав він приголомшено. На тих святенників варт подивитися, коли вони беруться до науки.

— Воістину так, — запевнив я його.  — У мене в лабораторії є докази, правда, демонстрація їх дещо марудна справа…

— Будь ласка, нема потреби. Зрештою, ми ж уклали заповіт.  — Це слово він завжди вживав замість слова «контракт». Близьке за значенням, але благозвучніше.

— Парні протилежності…- розмірковував він.  — Детермінізм… Речі стають своєю протилежністю… Це, боюся, надто заплутано.