Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Королі і капуста

У Джедді струс був не дуже серйозний — то було тільки купання в теплому морі та погоня вплав за такою абищицею, як пляшка. Тепер він знову став самим собою. На письмовому столі в нього вже лежало прохання до уряду увільнити його від обов’язків консула, як тільки знайдеться кандидат на цю посаду. Справа в тому, що Бернард Бренніген, який не любив нічого робити наполовину, відразу ж запропонував Джедді стати компаньйоном у його розмаїтих прибуткових підприємствах, а Паула з радістю укладала плани нового умеблювання та опорядження горішнього поверху бреннігенівського будинку.

Консул підвівся в гамаку, побачивши на порозі такого примітного гостя.

— Лежіть, лежіть, голубе, — сказав гість, широко махнувши здоровенною рукою. — Моє прізвище Сміт. Приїхав на яхті. Ви — консул, так? Дорогу сюди мені показав один чолов’яга на березі — такий високий і солідний із себе. Дай, думаю, зайду, віддам шану рідному прапорові.

— Сідайте, — сказав Джедді. — Я весь час милувався вашою яхтою, як тільки побачив її. І хід у неї, здається, добрий. А який тоннаж?

— А дідько його знає, — відказав Сміт. — Мені байдуже, скільки вона важить. А хід у неї — хоч куди. «Бродяга» — так її звуть — нікому не дозволить запорошити собі очі. Це моя перша подорож на ній. Заманулось прогулятись, поглянути на місцевості, звідки до нас привозять гуму, червоний перець та революції. Я й не знав, що тут така краса. Нащо вже Центральний парк у Нью-Йорку — й тому далеко до цього лісу. Я сам якраз із Нью-Йорка. У вас тут і мавпи, і папуги, і кокосові горіхи — чи так?

— Цього добра у нас хоч одбавляй, — сказав Джедді. — Я певен, що наша флора та фауна заткнули б за пояс і Центральний парк.

— Можливо, — весело погодився Сміт. — Я, правда, ще нічого не бачив. Проте мені здається, що ви переплюнете нас у цій галузі, з вашими тваринами та рослинами. А багато у вас буває проїжджих?

— Проїжджих? — перепитав консул. — Ви, мабуть, маєте на увазі пасажирів на пароплавах? Ні, в Кораліо мало хто зупиняється. Хіба якийсь підприємець, шукаючи, куди б укласти капітал. А туристи та любителі краєвидів звичайно їдуть далі, до більших, портових міст.

— А той пароплав, що бере банани, — запитав Сміт. — Він привіз пасажирів?

— Це «Карлсефін», — відповів консул, — фруктове судно без регулярних рейсів. Зараз воно, здається, прибуло з Нью-Йорка. Ні, з ним ніхто не приїхав. Я бачив шлюпку, коли вона пливла до берега, на ній не було пасажирів. Між іншим, це єдина розвага в нас — дивитись, як прибувають пароплави. Кожний пасажир — подія для нашого міста. Коли ви затримаєтесь у Кораліо, містере Сміт, я охоче познайомлю вас із кількома місцевими жителями. Тут є п’ять-шість американців, дуже приємні люди. А то з ким-небудь із тутешніх верхів.

— Дякую, — сказав хазяїн яхти. — Не варто турбуватись. Охоче познайомився б із усіма цими людьми, але я буду тут недовго, не встигну розгулятись. Той поважний пан на березі говорив про якогось лікаря. Чи не підкажете мені, де його можна знайти зараз? «Бродяга» не так твердо тримається на ногах, як готель на Бродвеї, і людей частенько мучить морська хвороба. От я й хотів накрити старого на жменьку солодких пілюльок, про всякий випадок.

— Ви, напевне, знайдете доктора Грегга в готелі, — сказав консул. — Готель видно звідсіля: це отой двоповерховий будинок з балконом, де апельсинові дерева.

Готель де лос Естранхерос був дуже похмурий; його обминали і свої, й чужі. Він стояв на розі вулиці Гробу Господнього. З одного боку до нього тулився молодий апельсиновий гайок, обгороджений низенькою кам’яною стінкою, через яку висока на зріст людина легко могла б переступити. Будинок був оштукатурений. Солоний вітер та сонце забарвили його стіни різнокольоровими плямами. На верхній балкон його виходили двері та два вікна з дерев’яними жалюзі, замість рам.

З нижнього поверху двоє дверей відчинялись на вузький кам’яний тротуар. Тут, унизу, містилась pulpería — розпивочна, де порядкувала господиня готелю, мадама Тімотеа Ортіс. За прилавком, на пляшках з бренді, анісовою, шотландським віскі та дешевими винами лежав товстий шар пороху, хіба що рідкий гість де-не-де залишив на пляшці сліди своїх пальців. На другому поверсі було чотири або п’ять номерів, які рідко використовувалися за призначенням. Іноді який-небудь садовод приїде верхи зі своїх плантацій, аби перебалакати з агентом, і проведе меланхолійну ніч в одному з тих сумних номерів; а то дрібний тубільний урядовець, прибувши з помпою в Кораліо у якійсь незначній казенній справі, приголомшено віддасться могильній гостинності мадами. Проте мадама не нарікала на долю й сиділа за своїм прилавком задоволена. Коли хто схоче попоїсти, випити або переночувати в готелі де лос Естранхерос — просимо, будь ласка! Está buenoДобре (іспан.).. А коли нікого немає, ну що ж! Está bueno.

Попередня
-= 12 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!