Слава ЗСУ!

На четвертий день, після того як прийшла телеграма від Бнглхарта, тричі хрипко прогула сирена, і в водах Кораліо кинув якір норвезький пароплав «Карлсефін», зафрахтований однією з фруктових фірм Нового Орлеана. «Карлсефін» не належав фруктовій компанії «Везувій», а виступав у ролі дилетанта, працюючи для невеличкої компанії, занадто дрібної, щоб конкурувати з «Везувієм». Рейси «Карлсефіна» залежали від становища на фруктовому ринку. Бувало, що деякий час він курсував регулярно між Центральною Америкою та Новим Орлеаном, а потім ішов у Мобіл або Чарлстон, а то й далі на північ, аж до Нью-Йорка, залежно від того, де збільшувався попит на фрукти.

Гудвін прогулювався в березі серед звичайного натовпу людей, що знічев’я зібрались подивитися на пароплав. Тепер, коли президент Мірафлорес міг щохвилини з’явитись на кордоні своєї занедбаної республіки, вимагалася сувора й неослабна пильність. Кожне судно, яке наближалось до берега, могло прислужитись утікачам, і тому навіть шлюпка та плоскодонки, що належали мореплавному населенню Кораліо, були взяті під пильний нагляд. Гудвін і Савалья, стараючись не привертати до себе уваги, ходили скрізь, доглядались, чи не зосталась де-небудь лазівка для втечі.

Митні урядовці з поважним виглядом сіли у свій човен і попливли до «Карлсефіна». Тим часом шлюпка привезла на берег комісара з паперами й забрала карантинного лікаря з зеленою парасолею та медичним термометром. Потім юрба карібів почала вантажити на ліхтери незліченні в’язки бананів, навалені купами на березі, й перевозити їх на пароплав. Пасажирів на «Карлсефіні» не було, й місцеві власті швидко скінчили всі формальності. Судновий комісар заявив, що пароплав простоїть до ранку й вантажитиметься цілу ніч. За його словами, «Карлсефін» прибув з Нью-Йорка, куди він одвозив партію апельсинів та кокосових горіхів. Для прискорення роботи пустили в діло дві-три судові шлюпки, бо капітан хотів обернутись якомога швидше, щоб заробити на деякому підвищенні цін на фрукти у Сполучених Штатах.

Десь о четвертій поблизу Кораліо з’явилося ще одне морське чудовисько, таке незвичайне в тутешніх водах. Воно йшло курсом фатальної «Ідалії». То була гарненька парова яхта, пофарбована в ясно-жовтий колір, чітко окреслена, наче гравюра. Красуня мовби висіла в морі, легко погойдуючись на хвилях, мов качка в кориті з дощовою водою. Незабаром до берега пристав швидкохідний човен з гребцями в матроській формі, і кремезний чолов’яга вискочив на пісок.

Кинувши несхвальний погляд на досить-таки строкату юрбу анчурійців, новоприбулий відразу ж попрямував до Гудвіна, що серед усіх на березі здавався найбезсумнівнішим англосаксом. Той ввічливо привітався з ним.

З розмови виявилося, що прізвище незнайомця Сміт і що прибув він на яхті. Скупі біографічні дані, що й казати! Адже яхту бачили всі, а що прізвище незнайомця Сміт, можна було догадатися з першого погляду. Але Гудвінові, що бував у бувальцях, впала в око деяка суперечність між Смітом та його яхтою. У Сміта голова — кругла, мов куля; очі — косі й невиразні; вуса — як у бармена. І коли тільки він не переодягся перед висадкою на берег, то, виходить, він ображав палубу своєї бездоганної яхти котелком ясно-сірого кольору, картатим костюмчиком та водевільною краваткою. Власники яхт, звичайно, більше гармонують з ними.

У Сміта, очевидно, була в Кораліо якась справа, проте він був не з балакучих. Він сказав кілька слів про місцеві краєвиди, відзначивши, що вони схожі на малюнки в географії, а потім запитав, де знайти консула Сполучених Штатів. Гудвін показав на смугасте полотнище з зірками, що висіло над консульським будиночком за апельсиновими деревами.

— Містер Джедді, консул, зараз напевне дома, — сказав Гудвін. — Кілька днів тому він мало не втопився, купаючись у морі, й лікар поки що заборонив йому виходити.

Горнучи ногами пісок, містер Сміт попростував до консульства. Його строкатий одяг різко виділявся серед м’яких — синіх та зелених — тропічних барв.

Джедді лежав у гамаку, трохи блідий і млявий. Тієї ночі, коли шлюпка «Валгалли» приставила на берег його, здавалося, бездиханне тіло, доктор Грегг та інші друзі довгенько провозилися з ним, щоб зберегти іскру життя, яка ще жевріла в ньому. Пляшку з недоречним листом понесло у відкрите море, а створена нею проблема звелася до простої задачі на додавання: за правилами арифметики один та один — два; за правилами кохання — один.

Є чудернацька давня теорія, за якою в людини може бути дві душі — одна зовнішня, для кожного дня, а друга — середова, що прокидається рідко, зате діє швидко й енергійно. Поки панує перша, людина голиться, голосує, сплачує податки, утримує сім’ю, купує в кредит і загалом поводиться цілком нормально. Та хай тільки візьме верх середова душа, й та сама людина за одну мить може зненавидіти й проклясти свою вчорашню подругу; не встигнете клацнути пальцями, як вона змінить свої політичні переконання, смертельно образить свого найближчого друга, подасться в монастир або на танцювальну вечірку, може втекти або повіситись, може написати пісню або вірш, або ні з того ні з сього поцілує дружину чи пожертвує свій капітал на дослідження якого-небудь мікроба. Потім повертається зовнішня душа — і перед нами знову наш статечний, розсудливий громадянин. Це — тільки бунт особистості проти порядку; перетрушуються всі часточки в людині, аби потім кожна знову стала на своє місце.