Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Королі і капуста

Консул зупинився біля будинку Бернарда Бреннігена. На галереї в гамаку гойдалась Паула. Почувши голос Джедді, вона вся зашарілась і випурхнула з гамака, як пташка з гнізда.

Її вбрання зачарувало його: муслінове плаття, все в оборках, жакетка з білої фланелі — скільки смаку та елегантності! Вій запропонував їй піти прогулятись, і вони пішли до старовинної індіанської криниці, викопаної при дорозі, під горою. Там вони присіли поруч на цямрині, і Джедді нарешті зважився вимовити слова, що їх так довго ждали від нього. І хоч він був певний, що вона не скаже йому «ні», він увесь затремтів від радості, побачивши, якою цілковитою була його перемога і як безоглядно підкорилась йому Паула. От серце, створене для кохання й вірності! І все це без примх, без зайвих запитань і всяких банальностей, що їх вимагав звичай.

Ніколи Джедді не почував себе таким щасливим, як цього вечора, коли цілував Паулу біля дверей її дому! «Тут, у країні лотоса пустельній, спочинути у вічному дозвіллі» — здавалось йому, як і багатьом мореплавцям до нього, найкращою й найлегшою долею. Майбутнє в нього ідеальне. Він потрапив у рай, де немає підступного змія. Його Єва воістину буде часткою його самого, неприступна для спокуси й тому ще більш спокуслива. Сьогодні все вирішилось, і серце його було повне спокійної, впевненої радості.

Джедді пішов додому, насвистуючи «La Golondrina»Ластівка (іспан.). — найкращу й найсумнішу з усіх любовних пісень. З свого сідала біля дверей стрибнула йому назустріч, жваво белькочучи, ручна мавпочка. Він попрямував до столу, щоб дістати для неї горіхів. В півтемряві його рука наткнулась на пляшку. Він здригнувся, мовби доторкнувся до холодного, круглого тіла гадюки.

Він зовсім забув про пляшку!

Він засвітив лампу й нагодував мавпочку. Потім дуже старанно запалив сигару, взяв пляшку й пішов до берега.

Було місячно, море сяяло. Вітер перемінився і — як завжди вечорами — дув з берега.

Підійшовши до самої води, Джедді закинув нерозпечатану пляшку далеко в море. На мить вона зникла під водою, а потім підстрибнула вгору, удвоє вище за свою вишину. Джедді стояв нерухомо й стежив за нею. Місяць світив так ясно, що було добре видно, як вона колихається на невеличких хвилях — угору-вниз, угору-вниз... Крутячись і поблискуючи, вона помалу віддалялась від берега. Вітер ніс її у відкрите море. Незабаром вона обернулась у малесеньку цяточку, яка то з’являлась, то знову зникала, й потім таємницю її навіки поглинула ще більша таємниця — океан. Джедді стояв нерухомо на березі, курив сигару й дивився на воду.

***

— Сімоне! Гей, Сімоне! Та прокинься ж нарешті, Сімоне! — загорлав хтось біля самої води.

Старий Сімон Крус був метис; він жив у хатинці біля моря, ловив рибу й перевозив контрабанду. Він тільки що задрімав — і от його збудили.

Він уступив у черевики й вийшов надвір. Там саме висідав із шлюпки молодший офіцер із «Валгалли», його давній знайомий, разом із трьома матросами.

— Біжи до міста, Сімоне, — гукнув офіцер, — і розшукай доктора Грегга або містера Гудвіна, або кого іншого з приятелів містера Джедді, і нехай вони зразу ж ідуть сюди!

— Святителі небесні! — відгукнувся сонний Сімон. — Чи не трапилося чого з містером Джедді?

— Він отам під брезентом, — сказав офіцер, показуючи на шлюпку. — Ще трохи — й він пішов би на дно. Ми помітили його з пароплава, за милю від берега; він плив, як божевільний, за якоюсь пляшкою, а пляшку ту несло в море. Ми спустили шлюпку — й за ним. Він уже був наздогнав пляшку, але знесилився й пішов під воду. Ми приспіли вчасно — і, може, він ще буде живий, але це вже справа лікаря.

— Пляшка? — сказав старий, протираючи очі. Він ще не зовсім прочумався. — Де пляшка?

— Там десь, пливе собі, — сказав моряк, тикнувши пальцем у бік моря. — Та прочнися ж, Сімоне!


III. СМІТ

Гудвін і палкий патріот Савалья вжили всіх можливих застережних заходів, щоб не дати втекти президентові Мірафлоресу та його супутниці. Вони розіслали надійних людей у Солітас та Аласан попередити тамтешніх лідерів про втечу, щоб ті виставили понад берегом патрулі й будь-що заарештували втікачів, ледве вони з'являться на їхній території. Після цього залишалось тільки виставити сторожу навколо Кораліо й чекати на дичину. Сіть була розкинута, як слід. Шляхів було так мало, сісти непомітно на пароплав на цьому узбережжі так важко, що було б дуже дивно, якби крізь вічка тієї сіті прослизнуло стільки анчурійської гідності, романтики та грошей. Президент, певна річ, пробиратиметься до берега потай і спробує крадькома сісти на корабель у якому-небудь відлюдному місці.

Попередня
-= 10 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!