Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Королі і капуста

Джедді повернувся до контори й знову почав порпатись над звітом. Коли стаття в газеті зовсім не збентежила його, то ця безмовна поява яхти подіяла на нього ще менше. Вона принесла з собою спокій і мир, бо тепер у нього зникли останні сумніви. Він знав, що люди іноді довго зберігають надії, навіть не усвідомлюючи цього. Тепер, коли вона — Іда — проїхала дві тисячі миль і обминула його, не подавши й знаку, йому нема чого більше — навіть підсвідомо — чіплятися за минуле.

По обіді, коли сонце сховалося за гори, Джедді вийшов прогулятись на вузеньку смужку берега, попід кокосовими пальмами. З моря повівав легенький вітерець, мережачи поверхню води дрібними хвильками.

Невеличкий бурун з тихим шелестом виплеснувся на пісок, принісши з собою якийсь круглий блискучий предмет, що знов скотився в море, коли хвиля відступила. Нова хвиля зовсім викинула його на берег, і Джедді підібрав знахідку. Це була довгошия пляшка з-під вина, з безкольорового скла. Корок сидів у ній туго, врівні з краями шийки, запечатаної темно-червоним сургучем. У пляшці не видно було нічого, крім зібганого аркушика паперу, який, мабуть, пом’яли, затискаючи у вузьке горлечко. На сургучі виднівся відтиск персня з якоюсь монограмою; але відтиск той, мабуть, зроблено нашвидку, бо літери годі було розібрати. Іда Пейн завжди носила перстень з печаткою, вважаючи його найкращою оздобою. Джедді здалося, що на сургучі відтиснуті знайомі ініціали І. П., і він відчув якесь дивне хвилювання. Це був куди інтимніший нагад про Іду, ніж яхта, на якій вона щойно пропливла мимо. Він пішов додому й поставив пляшку на письмовий стіл.

Скинувши капелюх і піджак, він засвітив лампу — ніч навально заполонила місто після короткого смеркання — й почав розглядати свою морську здобич.

Піднісши пляшку до світла й повільно обертаючи її, він кінець кінцем виявив, що в ній було два аркушики дрібно списаного поштового паперу; що папір своїм форматом і кольором подібний до того, яким звичайно користувалась Іда, і що почерк, наскільки він міг розглядіти, був також Ідин. Грубе скло так викривляло проміння лампи, що Джедді не зміг розібрати жодного слова. Але деякі заголовні літери, що йому пощастило розібрати, були написані, безперечно, її рукою.

З ледве помітною усмішкою збентеження й радості Джедді поставив пляшку на стіл і поклав біля неї рядочком три сигари. Потім приніс із веранди своє улюблене крісло й догідно розлігся в ньому. Він куритиме сигари й міркуватиме над виниклою проблемою.

Бо це й справді була проблема. І навіщо він підібрав пляшку? Та пляшка стояла у нього на столі. Море, звідки приходить стільки тривог, — навіщо воно принесло сюди цю пляшку й порушило його спокій?

У цій сонній країні, де дозвілля було більше, ніж треба, він звик глибоко замислюватись навіть над дрібницями.

Він вигадував різні химерні гіпотези з приводу пляшки, проте жодна не задовольняла його.

Такі пляшки часом кидають з кораблів, яким загрожує загибель або катастрофа, і покладають на цих непевних посланців єдину надію на порятунок. Але ще не минуло й три години, як він бачив «Ідалію»: вона була цілісінька й пливла повним ходом. А може, на ній збунтувалась команда, замкнула в трюмі пасажирів, і в цій пляшці міститься прохання про допомогу? Але таке поводження команди просто неймовірне, та й навряд, щоб схвильовані пасажири стали писати лист на чотирьох сторінках поштового паперу й старанно доводити, що їх треба врятувати.

Так поступово, способом виключення, він забракував маловірогідні гіпотези й зупинився — неохоче, правда, — на одній, найімовірнішій, а саме: що лист у пляшці адресовано йому. Іда знає, що він у Кораліо; пропливаючи мимо, вона кинула пляшку в море, а вітер пригнав її до берега.

Ледве Джедді дійшов цього висновку, як на переніссі в нього пролягла зморшка, а навколо уст накреслився вираз упертості. Він дивився крізь прочинені двері на велетенських світляків, що пропливали безмовними вулицями.

Якщо це послання від Іди, про що вона може писати до нього, як не про бажання помиритись? Але чому тоді вона вдалась до такого непевного й навіть легковажного способу, коли можна було скористатись поштою? Кинути записку в море у якійсь там пляшці! Це непростима легкодумність, а то й просто зневага.

Від цих думок у ньому прокинулась гордість і притлумила всі інші почуття, що їх воскресила пляшка.

Джедді надів піджак та капелюх і вийшов. Він подався вулицею до невеличкого майдану, де грав оркестр і гуляли веселі, безтурботні люди. Соромливі сеньйорити снували навколо зі світляками в чорних, як смола, косах, боязко Й улесливо усміхаючись до нього. Повітря було напоєне млосними пахощами жасмину та апельсинового цвіту.

Попередня
-= 9 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!