Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Королі і капуста

Поснідавши, Джедді взяв газети й перейшов на кінець веранди, де сів на своє улюблене палубне крісло, а ноги поклав на бамбукове поруччя. Він запалив сигару й поглянув на море. Йому було приємно, що новина так мало схвилювала його. Він був радий, що переміг горе, яке погнало його у добровільне заслання, в цю далеку країну лотосаЛотос — символ забуття.. Звичайно, Іди він ніколи не забуде, але думка про неї тепер не боліла йому. Після непорозуміння та сварки, що сталась між ними, він згарячу підшукав собі місце консула, хотів помститись їй, порвавши з її оточенням і з нею самою. І в цьому йому пощастило. За дванадцять місяців, які він прожив у Кораліо, вони не написали одне одному жодного слова, хоч у рідких листах від небагатьох друзів, з якими він ще підтримував зв’язок, іноді згадувалось її ім’я. І все ж він не міг приглушити в собі почуття радості, коли дізнався, що вона досі не вийшла заміжні за Толлівера, ні за когось іншого. Але Толлівер, видимо, що не втратив надії.

Тільки Джедді тепер байдуже. Він скуштував лотоса. Він був щасливий і задоволений у цій країні вічно пекучого сонця. Ті далекі дні, коли він жив у Штатах, здавались йому тепер дражливим сном... Хай Іда буде -така сама щаслива, як і він. Повітря запашне, як у далекому АвалоніАвалон — щаслива країна, рай у кельтській міфології., вільна, ідилічна течія зачарованих днів; життя серед цього безжурного поетичного народу, повне музики, квітів, тихого сміху; таке близьке море й такі близькі гори; розмаїті видіння кохання, краси, чарів, що розцвітають білими тропічними ночами, — все це проймало його живими радощами. А тут ще й Паула Бренніген.

Джедді збирався одружитися з Паулою, якщо вона згодиться, звісно. А що вона згодиться, він майже не сумнівався. Але він чомусь не поспішав з освідченням. Кілька разів слова були готові зірватися з його уст, але щоразу якась таємнича сила стримувала його. Можливо, то було підсвідоме побоювання, що такий вчинок розірве останню нитку, яка пов’язує його з минулим.

Він був би дуже щасливий з Паулою. В місті мало дівчат, які б могли зрівнятися з нею. Два роки вона провчилася в монастирській школі в Новому Орлеані, й, коли їй, буває, заманеться показати свою освіченість, вона нічим не відрізняється від дівчат з Норфолка або Манхеттена. Зате як приємно дивитись на неї, коли вона вбереться іноді в національний іспанський костюм з голими плечима й пишними широкими рукавами!

Бернард Бренніген був найбагатший купець у Кораліо. Крім магазину, він мав ще й караван мулів і провадив жваву торгівлю з різними містами та селами всередині країни. Дружина його була місцева аристократка зі знатного кастільського роду, але брунатний відтінок на її оливкових щоках свідчив про домішку індіанської крові. Від шлюбу ірландця з іспанкою з’явився, як це часто буває, паросток дивовижної, своєрідної краси. Бреннігени були надзвичайно приємні люди, і горішній поверх їхнього будинку був давно вже готовий до послуг Джедді та Паули, аби тільки Джедді зважився завести про це розмову.

Минуло дві години. Консулові набридло читати. Газети безладно валялись круг нього на підлозі. Розлігшись у кріслі, він мрійно дивився на навколишній рай. Кілька бананових дерев розкинуло свої широкі щити між ним і сонцем. Положистий схил від консульства до моря вкривали темно-зелені зарості лимонних та апельсинових дерев, що саме починали квітнути. Лагуна врізалась у суходіл, наче темний зазублений кристал, і над нею бліде сейбове дерево підносилось мало не до хмар. Декоративне листя хитких кокосових пальм у березі яскріло на аспідно-сірому тлі майже нерухомого моря. До свідомості Джедді доходили яскраво-багряні та блідо-жовті плями серед густих зелених заростей; пахощі фруктів та квітів, димок від глиняної кабиці під гарбузовим деревом, де куховарила Чанка; дискантовий жіночий сміх у хатках тубільців, пісня червоногрудки, солонуватий повів з моря, димінуендоДимінуендо — поступове зменшення сили звуку. ледве чутного прибою вподовж узбережжя — й потім поступово виникла перед ним біла цяточка, яка весь час росла й виросла нарешті у велику пляму на одноманітно сірій поверхні моря.

З лінивою цікавістю він слідкував, як пляма дедалі більшала, — й кінець кінцем обернулась в «Ідалію», що повним ходом пливла понад узбережжям. Не міняючи пози, Джедді дивився, як гарненька біла яхта швидко наближалась, як незабаром порівнялася з Кораліо. Потім, випроставшись, він побачив, як вона пройшла мимo — не більше як за милю від берега. Він бачив, як поблискували її начищені мідні частини, бачив смуги палубних тентів — і тільки. Немов кораблик у чарівному ліхтарі, «Ідалія» пройшла через осяяне коло його невеличкого світу й зникла назавжди. Якби не легесенька хмарка диму на обрії, що залишилась від неї, можна було подумати, що «Ідалія» — щось нереальне, химерний витвір його бездіяльної фантазії.

Попередня
-= 8 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!