Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Королі і капуста

У Кораліо немає гавані. Таким суднам, як «Валгалла», доводиться кидати якір за милю від берега. Вантажать фруктами їх у морі з допомогою ліхтерів та шлюпок. У Солітасі, де є гарна гавань, можна бачити багато всяких пароплавів, але на рейді в Кораліо кидають якір майже виключно самі «фруктові». Іноді на кілька днів, ніби між іншим, зупиниться у відкритому морі яке-небудь каботажне судно, або таємничий бриг з Іспанії, або шикарний французький парусник. Тоді митні власті подвоюють свою невсипущу пильність. Вночі поміж берегом та кораблями починають шмигати загадкові шлюпки, а вранці у крамницях Кораліо помітно збільшується запас пляшок з трьома зірочками, різних вин та галантерейних товарів. Кажуть, що в такі дні у митних урядовців, у кишенях їхніх штанів, прикрашених червоними лампасами, бряжчить більше срібла, ніж звичайно, а в реєстраційних книгах не буває жодного запису про одержання митних платежів.

Човен з митниками й гічка «Валгалли» підійшли до берега одночасно. Коли вони зупинились — далі їх не пускала мілка вода, — до сухого берега залишалося ще добрих п’ять ярдів спінених прибоєм хвиль. Тоді напівголі каріби кинулись у воду й винесли на плечах судового комісара з «Валгалли» та маленьких тубільних урядовців у бавовняних сорочках, синіх штанях з червоними лампасами та солом’яних брилях з обвислими крисами.

В коледжі Джедді славився своєю грою в бейсбол. Тепер він закрив парасолю, встромив її в пісок і нахилився, спершись руками об коліна. Комісар, кумедно імітуючи позу подавальника, жбурнув консулові важку, перев’язану мотузкою пачку газет — «Валгалла» завжди привозила для нього газети. Джедді високо підскочив і з гучним «гоп!» піймав кинуту пачку. Люди на березі — майже третина всього населення міста — весело засміялись і заплескали в долоні. Щотижня очікували вони на це видовисько, і воно завжди тішило їх. У Кораліо не любили нововведень.

Консул знов розгорнув свою парасолю й пішов назад до консульства.

Представник великої нації мешкав у дерев’яному двокімнатному будиночку, оточеному з трьох боків галереею з бамбука та пальмового дерева. Одна кімната правила за контору й була обставлена дуже скромно: звичайний письмовий стіл, гамак та три незручні стільці з тростяним сидінням. На стіні висіли гравюри двох президентів Сполучених Штатів — першого й останнього. У другій кімнаті жив консул.

Коли він повернувся додому, була одинадцята година — пора першого сніданку. Чанка, служниця-карібка, що куховарила в нього, якраз накривала на стіл на тому боці галереї, що виходив до моря й мав славу найпрохолоднішого місця в Кораліо. На снідання був суп з акулячих плавців, тушковані земляні краби, плоди хлібного дерева, шматочок вареної ігуани, груші авокадо, щойно зрізаний ананас, червоне вино та кава.

Джедді сів до столу й, солодко потягаючись, розв’язав пачку газет. Два дні — або й довше — він читатиме в Кораліо про всякі світові події точнісінько так, як ми читаємо химерні повідомлення тієї неточної науки, яка береться описувати побут марсіан. Прочитавши газети, він розішле їх — по черзі — усім іншим мешканцям Кораліо американського походження.

Першою потрапила йому до рук газета з розряду тих товстих друкованих матраців, що на них, як розповідають, читачі нью-йоркських газет щонеділі поринають у літературний сон. Консул розіслав її перед собою на столі, підперши з одного боку спинкою стільця. А тоді старанно заходився коло сніданку, час від часу перегортаючи сторінки й ліниво перебігаючи по них очима.

Раптом йому впало в око щось дуже знайоме — погано надрукована фотографія корабля на цілі півсторінки. З цікавістю він нахилився до газети, щоб прочитати крикливий заголовок статті, вміщеної поряд.

Так, він не помилився. На знімку була «Ідалія», восьмисоттонна яхта, що належала, за висловом газети, «кращому з кращих, Мідасові грошового ринку, довершеному джентльменові Дж. Уорду Тол ліверу».

Повільно попиваючи чорну каву, Джедді прочитав статтю. У ній докладно перелічувалось рухоме й нерухоме майно містера Толлівера, далі йшов опис його яхти, і тільки наприкінці повідомлялась головна новина, крихітна, як гірчичне зернятко. Містер Тоялівер у супроводі найближчих друзів вирушає у півторамісячне плавання вздовж берегів Центральної та Південної Америки й Багамських островів. Серед гостей згадувались місіс Кемберленд Пейн та міс Іда Пейн із Норфолка.

Щоб догодити невибагливим читачам, автор статті вигадав цілий роман. Він так часто згадував поряд імена міс Пейн та містера Толлівера, що здавалось, ніби він уже поблагословив їх на шлюб. З манірною двозначністю він грав такими виразами, як: «дехто твердить», «поширюються чутки», «є здогади», «ніхто б не здивувався, якби», а закінчував поздоровленнями.

Попередня
-= 7 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!