Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Королі і капуста

Гудвін пройшов повз будинок, що належав Бернарду Бреннігену. Це була сучасна дерев’яна будівля на два поверхи. В нижньому містилась крамниця Бреннігена, на другому жив сам хазяїн. Навколо всього будинку йшла широка тінява веранда. Гарненька жвава дівчина в красивому білому вбранні, що ніби аж леліло на ній, перехилилася через бильця й усміхнулась Гудвінові. Вона була не смаглявіша за яку-небудь аристократку Андалузії і вся яскріла й палала, як тропічне місячне сяйво.

— Добривечір, міс Пауло, — сказав Гудвін, знімаючи капелюха зі своєю незмінною усмішкою. Він майже однаково приязно вітався і з чоловіками, і з жінками. Всі в Кораліо любили вітатися з велетнем американцем.

— Що нового, містере Гудвін? Тільки не кажіть, будь ласка, що у вас немає нічого нового. Ох, як жарко! Я почуваю себе точнісінько так, як Маріанна у своєму неприступному дворі — чи, може, то було на горі?Мається на увазі вірш англійського поета Теннісона «Маріанна». Така задуха!

— Ні, новин, здається, немає, — сказав Гудвін, зловтішно глянувши на неї. — От хіба тільки Джедді щодня стає чомусь усе сварливіший та подразливіший. Коли він найближчим часом не вгамується, я перестану курити у нього на веранді, хоч у всьому місті немає такої прохолоди, як там.

— Він зовсім не буває сварливий, коли... — вирвалось у Паули.

Та вона не доказала й сховалась, густо зашарівшись, бо мати в неї була метиска, і іспанська кров надавала дівчині соромливості, яка була справжньою прикрасою другої половини її поривчастої душі.


II. ЛОТОС І ПЛЯШКА

Уїллард Джедді, консул Сполучених Штатів у Кораліо, сидів за столом і, не поспішаючи, писав річний звіт. Гудвін, що зайшов до нього, як звичайно, покурити на своїй улюбленій веранді, не зміг його відірвати від роботи й пішов геть, добре вилаявши приятеля за негостинність.

— Я поскаржусь на вас у департамент, — сказав Гудвін, — якщо він існує не тільки на папері. Ні тобі ввічливості, ані гостинності. Ви не хочете розмовляти зі мною, навіть не пропонуєте випити. Добре ж ви репрезентуєте свій уряд!

Гудвін перейшов па другий бік вулиці, до готелю, де був єдиний більярд у Кораліо, — хто знає, може, карантинний лікар погодиться зіграти з ним партію. Він уже все підготував, щоб перехопити втікачів, і тепер йому залишалося ждати, коли почнеться справжня гра.

Консул не відривався від звіту. Йому було тільки двадцять чотири роки. Та й прибув він до Кораліо так недавно, що його службовий запал ще не встиг прохолонути серед тропічної спеки — між Раком та Козерогом такі парадокси припустимі.

Стільки-то тисяч в’язок бананів, стільки-то тисяч апельсинів та кокосових горіхів, стільки-то унцій золотого піску, стільки-то фунтів каучуку, кави, індиго та сарсапарелі... Справді, проти минулого року експорт збільшивсь аж на двадцять процентів!

Радість охопила консула. Можливо, думав він, у державному департаменті прочитають його звіт і звернуть увагу... Але тут він одкинувся на спинку стільця й засміявся. Він став таким самим дурнем, як і всі інші. Як він міг забути, що Кораліо — незначне містечко у незначній країні, в маловідомому закутку якогось другорядного моря! Йому спав на думку Грегг, карантинний лікар, що передплачував лондонський журнал «Ланцет», сподіваючись побачити там витяги зі своїх доповідей про бацилу жовтої пропасниці, які він надсилав до департаменту охорони здоров'я. Консул знав, що серед півсотні його знайомих у Сполучених Штатах не знайдеться жодного, хто б чув про Кораліо. Його звіт прочитають, у всякому разі два чоловіки: який-небудь дрібний урядовець у державному департаменті та складач у казенній друкарні. І, може, складач зверне увагу на підвищення торговельної активності в Кораліо й навіть скаже кілька слів про це своєму приятелеві за кухлем пива та порцією сиру.

Ледве він написав: «Незрозуміла млявість великих експортерів у Сполучених Штатах дає можливість французьким та німецьким фірмам контролювати практично всю торгівлю цієї багатої, квітучої країни», як раптом почув хрипкий гудок пароплавної сирени.

Джедді відклав перо, надів панаму, взяв парасолю. Він упізнав гудок «Валгалли», одного з пароплавів фруктової компанії «Везувій». У Кораліо геть усі, починаючи від п’ятирічних niñosХлопчиків (іспан.)., можуть назвати вам кожний прибуваючий пароплав за звуком його сирени.

Консул подався до моря, тримаючись тінявого боку вулиці. Завдяки довгій практиці, він так точно виміряв свої кроки, що з'явився на піщаному березі якраз тоді, коли від пароплава вже повертався човен з митними урядовцями, які оглянули його вантаж згідно з законами Анчурії.

Попередня
-= 6 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!