Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Королі і капуста

Кйоу правильпо змалював становище. Дорога від столиці до узбережжя — надзвичайно важка. Подорожнього трясло й трусило, морозило й пекло, мочило й сушило. Стежка здиралась на страшні бескиди, зависала, як гнила нитка, над жахливими проваллями, поринала в холодні потоки, що текли з білих снігових верхів, звивалась, мов гадюка, крізь ліси, куди ніколи не заглядає сонце, де кишать небезпечні комахи та звірі. Збігши з гір, стежка утворювала тризубець, середній кінець якого кінчався в Аласані, один відгалужувався до Кораліо, а ще один врізався в Солітас. Поміж горами та морем простягалася смуга наносної землі миль на п’ять завширшки. Тут тропічна рослинність була аж надто буйна. На відвойованих де-не-де у джунглів клаптиках землі були розведені плантації бананів, цукрової тростини та апельсинові гаї. Навколо них буяли дикі зарості, населені мавпами, тапірами, ягуарами, алігаторами, дивовижними плазунами та комахами. Де не було прорубаної дороги, там гілки та ліани сплітались так густо, що й гадюка ледве-ледве пролазила крізь нетрі. Тільки крилаті тварини могли безпечно рухатись по зрадливій лісовій трясовині. Отже, втікачі могли дістатись до берега тільки однією з трьох зазначених доріг.

— Нікому пі слова, Біллі, — порадив Гудвін. — Краще, як вороги наші нічого не знатимуть про втечу президента. Можливо, що й у столиці ще не всім про це відомо. Інакше Боб не робив би з цього секрету; та й у нас би вже всі про це говорили. Зараз я піду до доктора Савальї, й ми пошлемо кого-небудь перерізати телеграфний дріт.

Коли Гудвін підвівся, Кйоу жбурнув свій капелюх на траву й тяжко зітхнув.

— Що з вами, Біллі? — запитав Гудвін, зупинившись. — Вперше чую, як ви зітхаєте.

— І востаннє, — відказав Кйоу. — Цим скорботним коливанням повітря я назавжди прирікаю себе на похвальне, але гнітюче життя чесної людини. Скажіть, будь ласка, що таке фотографія у порівнянні з можливостями великого й безжурпого класу гусок та гусаків? Не те щоб я хотів бути президентом, Френк, — та й шмат, що він захопив із собою, не по моїх зубах, — але якось ніби сумління мучить, що я фотографую цих людей, замість того, щоб напхати кишені й дати драла. Чи вам доводилось, Френк, бачити отой «жмут мусліну», що його превосходительство згорнув і забрав з собою?

— Ізабеллу Гілберт? — перепитав Гудвін, сміючись. — Ні, не доводилось. Судячи з того, що я чув про неї, це дуже рішуча особа, яка ні перед чим не спиниться. Не вдавайтесь у романтику, Біллі. Іноді я починаю боятися, що у ваших жилах тече ірландська кров.

— І я теж не бачив її, — провадив Кйоу. — Але кажуть, що поряд з нею всі красуні, уславлені в міфології, скульптурі та літературі, здаються звичайними хромолітографіями. Досить їй, кажуть, глянути на мужчину, як він обертається в мавпу й лізе на пальму, щоб нарвати для неї кокосових горіхів. А цей президент — подумати тільки! В одній руці у нього — чорт знає скільки доларів, а в другій — ця муслінова сирена, і він скаче собі на доброму мулі, а навколо все співає й квітне. А бідному Біллі Кйоу за його велику чесність доводиться по-шахрайськи нівечити обличчя оцих напівмавп заради шматка хліба. Яка несправедливість!

— Не журіться, — сказав Гудвін. — Який же з вас лис, коли ви заздрите гусакові? Може, чарівна Гілберт уподобає вас і вашу фотографію після того, як ми обберемо її високого кавалера.

— І вона не прогадала б, — зауважив Кйоу. — Але це не по ній. її місце в галереї богів, а не на виставці цинкографічних знімків. З такою леді не занудьгуєш, і цьому президентові просто повезло. Та я чую, як лається Кленсі в задній кімнаті, адже йому доводиться працювати за двох.

І Кйоу поринув за лаштунки своєї «галереї», насвистуючи якийсь веселий мотив, що так не пасував до його недавнього зітхання з приводу сумнівного щастя президента-втікача.

Гудвін повернув з головної вулиці на бокову, дуже вузеньку, що перетинала головну під прямим кутом.

Ці бічні вулички заросли густою, буйною травою, яку поліція регулярно підрізала своїми мачете, щоб вона не заважала пішоходам. Вузькі кам’яні тротуари тяглися вздовж непоказних, одноманітних глиняних будиночків. На околицях міста ці вулички сходили нанівець, і натомість з’являлися вкриті пальмовим листям хатки карібів та бідніших тубільців, а також злиденні халупки ямайських та вест-індських негрів. Кілька більших будівель височіло понад червоною черепицею одноповерхових будиночків — башта тюрми, готель де лос ЕстранхеросДля іноземців (іспан.)., резиденція агента фруктової компанії «Везувій», крамниця й оселя Бернарда Бреннігена, руїни собору, де побував колись Колумб, і найрозкішніша будівля — Casa Morena — літній «білий дім» президента Анчурії. На головній вулиці, що тяглася вздовж берега — тобто на місцевому Бродвеї, — містились найбільші магазини, державний склад коньяку, пошта, казарми та торговий майдан.

Попередня
-= 5 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!