Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Королі і капуста

Сонячне проміння, що відбилось від морських жмурок і заграло на обличчі Блайта-Вельзевула, та голоси торговців збудили його. Він підвівся, сонно блимаючи, й прихилився до стіни ринку. Вийнявши з кишені занехаяну шовкову хусточку, він старанно протер і відполірував пенсне. І поступово йому стало ясно, що в його спочивальню вдерлися чужі люди, коричневі й жовті, й чемно просять його поступитись місцем для товарів.

— Може, сеньйор буде такий ласкавий... Тисячу разів просимо вибачити, що потурбували... Але незабаром прийдуть покупці купувати провізію на день... Тисячу разів шкодуємо, що довелось потривожити сеньйора!

В такий спосіб вони натякали йому, що він повинен забратися звідти й не гальмувати коліс торгівлі.

Блайт покинув поміст, мов принц, що встає зі свого розкішного ложа під балдахіном. Він завжди тримався так, навіть у дні свого найглибшого падіння. Кожному ясно, що для школи аристократичних манер курс моралі зовсім не обов’язковий.

Блайт обтрусив свій пом’ятий костюм і поволі почвалав геть по гарячому піску Кальє Гранде. У нього не було певного маршруту. Містечко ліниво розпочинало своє повсякденне життя. Золотошкірі діти борюкались у траві. Морський бриз навіяв Блайтові апетит, але не приніс нічого для його задоволення. Кораліо подихав своїми ранковими пахощами — п’янким духом тропічних квітів та гарячого хліба, що пікся надворі в глиняних печах, димом, що йшов із тих печей і проймав усе навколо. В тих місцях, де дим уже розходився, виднілись гори, і здавалося, що кришталеве повітря, обдароване силою віри, присунуло їх до самого моря — так близько до берега, що можна було перелічити всі скелясті галяви на порослих лісом схилах. Легконогі каріби поспішали до берега, до своєї щоденної праці. Серед кущів, по стежках, уже спускались довгими низками коні з бананових плантацій; вони кивали головами й важко переступали ногами — це тільки й видно було збоку, бо все інше закривали величезні в’язки золотисто-зелених плодів, навалені їм на спини. На порогах сиділи жінки й розчісували своє довге чорне волосся, перекликаючись одна з однією через вузенькі вулички. У Кораліо панував спокій — нудний, безбарвний спокій, але все ж таки спокій.

У цей ясний ранок, коли Природа, здавалось, простягала людям лотос забуття на золотій тарелі світанку, Блайт-Вельзевул докотився до самого дна. Далі падати було вже нікуди. Ночівля на ринку остаточно підкосила його. Поки в нього був якийсь дах над головою, іще не впала остання перепона, що відокремлює джентльмена від лісових звірів та птахів. Але тепер він — нікчемна устриця, яку ведуть на з’їжу піщаним берегом Південного моря хитрий Морж — Випадок — та невблаганний Тесля — Доля.

Для Блайта гроші давно вже стали спомином. Він висмоктав із своїх приятелів усе, що могла дати йому їхня дружба; потім вичавив до останньої краплини все, що могла дати йому їхня великодушність; і нарешті, немов Аарон, він вибив із їхніх затверділих сердець, як із каменю, кілька жалюгідних краплин принизливої милостині.

Він вичерпав свій кредит до останнього реала. З дивовижною гострозорістю безсоромного паразита він познаходив у Кораліо всі джерела, де можна було видурити склянку рому, закуску або срібну монету. І тепер, перебираючи в пам’яті всі ті джерела, він оцінював кожне з них з тією особливою старанністю та ґрунтовністю, які властиві тільки дуже голодним і спраглим людям. Проте увесь його оптимізм не вимолотив жодного зернятка надії з полови його життєвих планів. Гра скінчилась. Ця ночівля надворі доконала його. Досі він ще міг чимсь виправдувати свої безсоромні вимоги до ближніх. Тепер позички неможливі, доведеться просити милостині. Найзапекліша софістика неспроможна облагородити ім’ям «позики» монету, зневажливо кинуту волоцюзі, що ночує на голих дошках ринкового помосту.

Але цього ранку жоден жебрак не прийняв би кинуту йому монету з більшою подякою, ніж Блайт, бо демон спраги схопив його за горло, демон вранішньої спраги п’яниці, яка вимагає задоволення на кожній станції до пекла.

Блайт плентався по вулиці й пильно виглядав чуда, яке послало б йому манну небесну в його пустелі. Проходячи повз загальноприступну харчевню мадами Васкес, він побачив, як завсідники тієї харчевні саме сідали до столиків, де був свіжовипечений хліб, авокадо, ананаси та чудова кава, що її аромат, принесений вітерцем, свідчив про високу якість цього напою. Прислуговувала сама мадама; обернувшись на мить до вікна й кинувши на вулицю несміливий, меланхолійно-тупий погляд, вона побачила Блайта; погляд її став ще боязкіший і збентеженіший. Вельзевул був винен їй двадцять песо. Він уклонився їй так, як уклонявся колись менш боязким дамам, яким нічого не був винний, і пішов далі.

Попередня
-= 45 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!