Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Королі і капуста

У Кораліо Час підібрав крила й втомно чвалав своєю дрімотною стежкою. Ті, хто найбільше пожвавлював його апатичні години, вже покинули місто. Кленсі вирушив на іспанському паруснику до Колона, щоб там перетнути перешийок, а потім добратись морем до Калао, де нібито йшли бої.

Джедді, чия лагідна й привітна вдача свого часу допомогла йому пом'якшити часті напади нудьги від споживання лотосу, був тепер сім'янин, домонтар. Він почував себе щасливим із своєю яскравою орхідеєю Паулою й ніколи не згадував із жалем про запечатану монограмою таємничу пляшку, секрет якої, тепер уже не цікавий для нього, надійно оберігало море.

Недаремно Морж, найдотепніший еклектик серед усіх тварин, вмістив сургуч якраз посередині своєї програми, серед багатьох інших доречних і втішних номерів.

Етвуд виїхав — добродушно-хитруватий Етвуд із гостинної задньої веранди. Доктор Грегг, цей бородатий вулкан, в якому безнастанно жевріла історія про трепанацію черепа, завжди загрожував неминучим виверженням, і тому його ніяк не можна було віднести до числа тих, хто допомагав боротися з нудьгою. Мелодія нового консула звучала в лад із сумовитими морськими хвилями та шаленою тропічною рослинністю: акорди Шехерезади або Круглого Столу були чужі його лютні. Гудвін всю увагу віддавав великим проектам, а коли відривався від них, сидів дома, бо вподобав домашнє життя. Отже, й не дивно, що товариське життя в іноземній колонії Кораліо стало таке бідне й нецікаве.

І тоді Діккі Малоні впав із хмар у місто й розважив його нудьгу.

Ніхто не знав, звідки він родом і як опинивсь у Кораліо. Одного дня його побачили в місті, от і все. Потім він запевняв, що приїхав на фруктовому пароплаві «Тор», але перевірка не виявила прізвища Малоні у відповідних списках пасажирів того пароплава. Цікавість, проте, незабаром згасла. Хіба мало всякої дивовижної риби викидає на берег Карібське море?

Це був моторний, безтурботний, пустотливий хлопець. Привабливі сірі очі, невідпорна усмішка, темне — або дуже запалене сонцем — обличчя та вогненно-руде волосся, таке руде, якого в цій місцевості ще ніколи не бачили. По-іспанськи він розмовляв так само добре, як і по-англійськи, срібла в нього в кишенях було вдосталь, і незабаром він став усюди бажаним гостем. Він мав велику охоту до vino blancoБіло вино (іспан.)., і скоро все місто дізналося, що він сам може випити більше, ніж троє перших-ліпших коралійців. Усі називали його просто Діккі. Всі радісно вітали його при зустрічі, особливо тубільці, у яких його дивовижне руде волосся та простота в поводженні викликали захоплення й заздрість. Куди б ви не пішли, ви неодмінно побачите Діккі або почуєте його добродушний сміх; його завжди оточувала юрба поклонників, що полюбляли його й за добру вдачу, й за біле вино, яким він так охоче всіх частував.

Чимало було розмов і здогадів про мету його приїзду до Кораліо. Але скоро він поклав їм край, відкривши невеличку крамницю для продажу тютюну, ласощів та всяких індіанських виробів, які приставлялися з глибини країни: фібро-шовкового краму, черевиків з оленячої шкіри та плетених комишевих кошиків. Але й після того він не змінив своїх звичок: днями й ночами пив та грав у карти з comandante, начальником митниці, шефом поліції та іншими гульвісами з місцевих чиновників.

Якось Діккі побачив Пасу, дочку мадами Ортіс. Дівчина сиділа біля бокових дверей готелю де лос Естран-херос. І вперше за все своє перебування в Кораліо Діккі неначе прикипів на місці. Але зразу ж обернувся й побіг із швидкістю оленя шукати місцевого ферта Васкеса, щоб той представив його Пасі.

Молоді люди називали Пасу «La Santita Naranjadita». Naranjadita по-іспанськи означає певний відтінок кольору, для якого важко підшукати відповідне англійське слово. Дуже приблизно прізвисько Паси можна було б віддати так: «Маленька Свята з надзвичайно-гарно-делікатно-апельсиново-золотистою шкірою».

Разом з іншими напоями мадама Ортіс продавала й ром. А ром, як ви знаєте, спокутує ганебні вади всіх інших товарів. Не забудьте, що виготовлення рому — монополія уряду Анчурії; а продавати державні вироби — діло цілком респектабельне, якщо не почесне. І вела своє діло мадама Ортіс так, що й найпричепливіший педант не зміг би виявити в ньому жодного порушення. Одвідувачі пили боязко, в пригніченому настрої, наче на похоронах, бо у мадамп було таке старовинне й пишне родовідне дерево, що навіть ром утрачав коло нього свої животворні властивості. Бо хіба ж вона не була з роду Іглесіа, що прибули в цей край разом з Пісарро? І хіба її покійний чоловік не був comisionado de caminos у puentesДоглядач шляхів та мостів (іспан.). усієї цієї округи?

Попередня
-= 62 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!