Слава ЗСУ!

Видно, як він кричить і жваво підстрибує на місці, наче танцює. Це червоновидий, жвавий, гостроокий чоловік явно ірландського походження. Ось він уже регочеться, перекидає ногою керосинку, з усього маху ляскає художника по спині (а той марно намагається схопити його за руку). Потім гість удається до пантоміми, з якої кожний хоч трохи тямущий глядач урозуміє, що він заробив багато грошей, вимінюючи в Кордільєрах у індіанців золотий пісок за сокири та бритви. Він витягає з кишені пачку грошей, завбільшки з невеличку хлібину й махає нею над головою, удаючи разом з тим, ніби він п’є з бокала. Художник хапає капелюх і обидва виходять із майстерні.

ПИСАННЯ НА ПІСКУ

Місце дії — пляж у Ніцці. Вродлива жінка, ще молода, елегантно одягнена, поважна, з задоволеною усмішкою напівлежить у шезлонгу біля води й ліниво креслить кінчиком шовкової парасолі якісь літери на прибережному піску. В її красі є щось безоглядно-сміливе, а в її розслабленій позі почувається якесь вичікування: вам здається, що вона от-от стрибне або поповзе чи прослизне повз вас, мов пантера, яка з невідомих причин затаїлась і принишкла. Вона ліниво виводить на піску одне слово: «Ізабелла». За кілька кроків від неї сидить мужчина. Ви бачите, що вони зв’язані одне з одним, якщо вже не дружбою, то звичкою. Обличчя в нього темне, чисто виголене і майже непроникне, але не зовсім. Розмовляють вони мало. Мужчина теж водить по піску кінчиком тростини. І пише він одне слово: «Анчурія». І потім переводить погляд туди, де Середземне море зливається з небом, і в очах у нього — смертельна туга.

ПУСТЕЛЯ Й ТИ

Місце дії — околиця багатого маєтку десь у тропіках. Старий індіанець — обличчя ніби з червоного дерева — підрізає траву на могилі недалеко від болота, порослого мангровими деревами. Потім підводиться й помалу йде до переліска, де вже збирається тінь короткого смеркання. На узліссі стоїть високий, кремезний чоловік із добрим, чемним виглядом і з ним жінка ясної, тонко окресленої вроди. Коли старий індіанець підходить до них, чоловік кладе йому на долоню гроші. Доглядач могили, з характерним для індіанців виглядом гордої байдужості, бере свій заробіток і йде геть. Чоловік та жінка повертаються з узлісся посутенілою стежкою і йдуть близенько, дуже близенько одне біля одного, бо, кінець кінцем, хіба є на світі щось краще, ніж маленьке, кругле поле екрана — і на ньому двоє, що йдуть у парі?

Завіса

О. ГЕНРІ

(1862-1910)

(Біографічна довідка)

Відомий американський письменник О. Генрі (псевдонім Уїльяма Сідні Портера) народився в родині лікаря в містечку Грінзборо, в Північній Кароліні. З п’ятнадцяти років почав заробляти собі на хліб. Працював у аптеці, потім касиром у банку. Несправедливо звинувачений у розтраті, був засуджений до тюремного ув’язнення. В тюрмі О. Генрі пише своє перше оповідання — «Різдвяний подарунок Свистуна Діка» (1899).

О. Генрі — автор 273 новел (збірки «Чотири мільйони» (1906), «Серце Заходу» (1907), «Голос великого міста» (1908), «Благородний шахрай» (1908), «Шляхи долі» (1909) та ін. Єдиний великий твір О. Генрі — роман «Королі і капуста», в якому письменник розвінчує оспівану буржуазною літературою колоніальну екзотику і в сатиричній формі змальовує загарбницьку політику американських монополістів у Латинській Америці.