Слава ЗСУ!

- Так.

- Послухай мене – гостро сказала, стукнувши кубком об стіл. – Послухай уважно. Викресли ту баладу з твого репертуару. Не співай її.

- Кажеш що…

- Добре знаєш, про що кажу. Співай про війну з Нільфгаардом. Співай про Геральта і про мене, нам тим не зашкодиш, ні допоможеш, ані нічого не поправиш, ані не погіршиш. Але про Левенятко з Цинтри не співай.

Зиркнувши щоб переконатись, чи якийсь з нечисленних о тій порі гостів заїзду не прислухається, вичекала, щоб дівка-прибиральниця пішла до кухні.

- Намагайся уникати зустрічей сам на сам з людьми, яких не знаєш – тихо сказала. – З такими, які забули спершу привітатись від спільних знайомих. Розумієш?

Злякано подивився на неї. Єнніфер усміхнулась.

- Вітання від Дійкстри, Житцю.

Бард одразу полохливо подивився довкола. Його здивування було виразним, а міна забавна, бо чародійка дозволила собі досить капосну усмішку.

- При оказії – шепнула, перехилившись через стіл – Дійкстра просить про рапорт. Повертаєшся з Вердену, а Дійкстрі цікаво, про що там говорять про дворі короля Ервілла. Просив тобі переказати, що цього разу рапорт має бути фактичний, докладний і в жодному разі не віршований. Проза, Житцю. Проза.

Поет ковтнув слину, кивнув головою. Мовчав, задумавшись над питанням. Але чародійка випередила його.

- Надходять важкі часи – промовила тихо. – Важкі і небезпечні. Приходить час змін. Прикро було б старітися з розумінням, що нічого не зроблено, щоб зміни, які йдуть, були змінами на краще. Правда?

Погодившись кивком голови, прочистив горло.

Єнніфер?

Слухаю, поете.

Ті у хліві… Хотів би знати, ким були, хто їх послав. Вбила обох, але плітка ходить, що навчились витягати інформацію навіть з небіжчиків.

А того, що некромантія заборонена едиктом Капітулу, плітка не каже? Дай спокій, Житцю. Ті бандити і так точно не знали нічого. Той, який втік… Гм… З ним справа інша.

Ріенс. Він був чародієм, правда?

Так. Але не надто вправним.

Однак утік. Бачили у який спосіб. Телепортувався, чи не так? Це ні про що не свідчить?

Так, свідчить. Про те, що хтось йому допомагав. Той Ріенс не мав ані досить часу, ані досить сили, щоб створити овальний портал повішений у повітрі. Такі телепорти це не в хуй дмухати⁸ . Ясно, що хтось інший його відкрив. Хтось не до порівняння сильніший. Тому я й боялася за ним іти, не відаючи, куди вийду. Але послала услід за ним досить високу температуру. Буде потребувати багато заклять і еліксирів помічних проти опіків, та й на якийсь час буде мічений.

Може, тебе зацікавить, що це був Нільфгаардець.

Думаєш? – Єнніфер випросталась, швидким рухом витягла з кишені стилет-метелик, обернула його в руці. – Нільфгаардські ножі носять дедалі більше людей. Вони зручні і вигідні, його можна сховати навіть за декольте…

Не в ножі справа. Випитуючи мене, вжив визначенн «битва за Цинтру», «здобуття міста» чи ще щось в тому роді. Ніде не чув, щоб хтось називав ці події. Для нас це завжди була різанина. Цинтрійська різанина. Ніхто не каже інакше.

Чародійка підняла долоню, подивилася на нігті.

Спритно, Житцю. Маєш чутливе вухо.

Професійне викривлення.

Цікаво, яку професію маєш на увазі? – усміхнулась грайливо. – Але дякую за цю інформацію. Була цінна.

Хай це буде, - відповів усмішкою – мій внесок в зміни на краще. Скажи мені, Єнніфер, чому Нільфгаардові так цікавитись Геральтом і дівчиськом з Цинтри?

Не пхай в це носа - раптом споважніла. – Сказала ж, маєш забути, що коли небудь чув про внучку Каланте.

Так, сказала. Але я не шукаю теми для балади.

Якого ж ти чорта шукаєш? Гулі?

Припускаю – сказав тихо, сперши підборіддя на сплетені долоні, подивився у вічі чародійки. – Припускаю, що Геральт справді знайшов і врятував ту дитину. Припускаю, що врешті увірував у силу призначення і забрав віднайдену дитину до себе. Куди? Ріенс пробував видушити це з мене тортурами. А ти знаєш, Єнніфер. Знаєш, куди ушився відьмак.

Знаю.

І знаєш, як туди добратись?

І це знаю.

Не думаєш, що його треба застерегти? Попередити, що його і дівчинку шукають люди на зразок того Ріенс? Я поїхав би туди, але справді не знаю, де це… Те місце, назви якого волію не казати.

Заткнись, Жовтцю.

Якщо знаєш, де Геральт, повинна їхати і застерегти його. Ти йому завинила, Єнніфер. Щось же в тебе є з ним спільне.

Так – підтвердила холодно. – Щось мене з ним єднало. Тому що трохи його знаю. Він не хотів, щоб йому нав’язували допомогу. А якщо потребував допомоги, то просив її в осіб, до яких мав довіру. Від тих подій минув понад рік, а я… не мала від нього жодних звісток. А якщо справа йде про борг, то я зобов’язана йому стільки ж, як і він мені Не менше, і не більше.