Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Кров ельфів Том 1.

Від дельти повіяв вітер, доносячи легкий запах моря і дещо сильніший сморід сірководню від напрямку вражаючої будівлі Кафедри Алхімії, яка виходила на канал.

Серед кущів прилягаючого до студентських гуртожитків парку виблискував сіро-жовтий дзвін, а на тополі сидів орангутанг, що певно втік зі звіринця Кафедри Природничої Історії.

Не витрачаючи часу, поет швидко помарширував лабіринтом алейок і живоплотів. Знав місцевість як власну кишеню, і не дивно – вчився тут чотири роки, потім десь рік викладав на Кафедрі Труверства і Поезії. Викладацьку посаду йому запропонували, коли здав випускні екзамени з чудовим результатом, ввівши в остовпіння професорів, у яких під час навчання напрацював собі репутацію лінюха, гуляки та ідіота. Пізніше, коли через кілька років волочіння краєм з лютнею, його слава як міністреля сягнула далеко і широко, Академія почала посилено запобігати про його візити і гостьове викладання. Жовтець зрідка давав себе впросити бо бажання бродяжництва боролось в уьому з прагненням до вигод, люксусу і сталого доходу. А також, ясна річ, з симпатії до містчека Оксенфурт.

Обернувся. Двоє типів, які не придбали окарини, флояр чи гуслів, крокували за ним на певній віддалі, уважно розглядаючи верхівки дерев і фасади будинків.

Злегка посвистуючи, поет змінив напрямок походу, і попрямував до палацика, що містив кафедру Медицини і Зіллярства. Алейка що виходила до Кафедри, роїлась від студенток у характерних ясно-зелених шатах. Жовтець уважно розглядався, шукаючи знайоме обличчя.

Шані!

Молоденька медичка з темно рудим, підстриженим нижче вух волоссям підняла голову над анатомічним атласом, встала з лавиці.

Жовтець! – усміхнулась, мружачи веселі коричневі очі. – Купу років не бачились! Ходи, познайомлю з приятелями Вони закохані у твої вірші…

Пізніше – зазначив бард. – Обережно подививсь, Шані бачиш тих двох?

Шпики – медичка зморщила задертий носи, пирхнула, не вперше викликаючи у Жовтеця захват від тієї легкості, з якою жаки розпізнавали вивідувачів, шпигів і конфідентів. Відраза, яка була серед студентів до таємних служб була притчею во язиках, щось вище раціонального. Територія університету була екстериторіальною і святою, а студенти і викладачі недоторканні – служби, хоч і і винюхували, не насмілювались докучати і сприкрюватись академікам.

Ідуть за мною від ринку –проказав Жовтець, удаючи, що обіймає медичку і залицяється. – Зробиш щось для мене, Шані?

Залежно що – дівчина шарпнула витонченою шиєю як сполохана сарна. – Якщо знову встряв у щось дурне…

Ні ні – швидко її заспокоїв. – Хочу тільки переказати повідомлення, а сам не можу з тим гімном, яке мені приклеїло до підошв…

Покликати хлопців? Достатньо покликати, і зразу знімеш шпиків з голови.

Дай спокій. Хочеш, щоб вибухли заворушення? Скандал щодо лавкового гетто33 для нелюдів ледь закінчився, а тобі хочеться нового? Крім того, я бриджусь насильства. Дам собі раду зі шпигами. Ти ж, якщо можеш..

Наблизив губи до волосся дівчини, хвилину шепотів. Очі Шані розширились.

Відьмак? Справжній відьмак?

Боги, тихіше! Зробиш це, Шані?

Звісно – медичка пожадливо усміхнулась. – Хоч би з самої цікавості зблизька знаменитого…

Тихше, просив. Тільки пам’тай, нікому ані слова.

Лікарська таємниця – Шані усміхнулась ще миліше, а Жовтець знову відчув охоту, щоб врешті скласти балладу про дівчат таких, як вона – не надто красивих, але гарних, таких, що сняться ночами, тоді як класичні красуні забувались через п’ять хвилин.

Дякую, Шані.

Дрібниці Жовтцю. До скорого. Бувай.

Обцілувавши один одному, як належить, щоки, бард і медичка швидко рушили у протилежні сторони, вона в бік Кафедри, а він у напрямку парку Мислителів.

Минув новочасний понурий будинок кафедри Кафедри Техніки, що мала серед жаків назву «"Deus ex machina"»34 , повернувся у бік Мосту Гільденстерна. Не пішов далеко. За поворотом алейки, біля клумби з багато разово пообписуваним погруддям Нікодеміуса де Боота, першого ректора Академії, чекали обоє типів. За звичкою всіх шпиків світу вони уникали поглядів у вічі і як усі шпиги мали звичайні та вицвілі обличчя, яким силкувались надати мудрого виразу через що вельми нагадували розумово хворих мавп.

Вітання від Дійкстри – повідав один зі шпиків. – Йдемо.

Навзаєм – нахабно відповів бард. – Ідіть.

Шпиги подивились один на одного, після чого, не рушивши з місця, втупили очі у матюк, який хтось намалював вуглиною на цоколі ректорського погруддя. Жовтець зітхнув.

Думаю собі – сказав, поправляючи лютню на плечі. – Я буду,безумовно, змушений піти кудись з шановними панами? Нема ради. Тоді йдемо. Ви попереду, я позаду. У цьому конкретному випадку нехай вік поступається вроді почесним місцем у шерензі.

Попередня
-= 67 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.

Останній коментар

Тіна 04.08.2022

Таке враження, що текст друкували або
п'яні, або з великого бодуна.


Поціновувач цікавих книг 03.05.2020

Дуже багато орфографічних помилок в творі.


  25.07.2014

Немножко скучно


Додати коментар