Слава ЗСУ!

Біле Полум’я – зазначив Демавенд. – Настане Білий холод, а після нього Біле Світло. А потім світ відродиться завдяки Білому Полум’ю і Білій Королеві… Я теж це чув. Це пародійована проповідь Ithlinne aep Aeyenien, ельфійської пророчиці. Я наказав схопити одного молодика, який викрикував про це на ринку у Вендерберзі, а кат довший час його ввічливо питав, скільки золота пророк взяв від Емгира… Але проповідник тільки плів про Біле Полум’я і Білу Королеву… до самого кінця.

Обережно, Демавенде – скривився Візімір. – Не створюй мучеників, бо саме це потрібне Емгирові. Виловлюй нільфгаардскьих агентів, але попів чіпати не можна, наслідки можуть бути непередбачуваними. Ми маємо досить клопотів з Білками, щоб ризикувати заворушеннями у містах чи селянською війною.

До дідька! – пирхнув Фольтест. – Того ми не робимо, цим не ризикуймо, цього нам не можна… Чи ми для того зібрались, щоб говорити про те, чого не можемо зробити? Почнімо врешті діяти! Треба щось робити! Треба припинити те, що відбувається!

Я попоную це від початку – Візімір випростався. – Саме дії я і пропоную.

Які?

Що ми можемо зробити?

Знову запала мовчанка. Вітер шумів, віконниці стукали в мур замку.

Чому – раптом озвалась Меве – ви всі дивитесь на мене?

Ми захоплені твоєю вродою – забурчав Хенсельт з глибини крісла.

Це теж – підтакнув Візімір. – Меве, ми всі знаємо, що ти зумієш знайти вихід з кожної ситуації. Ти маєш жіночу інтуїцію, ти мудра жінка…

Припини мені лестити – королева Лірії сплела долоні на подолі, втупившись у потемнілі гобелени з мисливськими сценами. Гончаки, витягнуті у стрибках, задирали писки до боку білого єдинорого, що втікав. Ніколи в житті не бачила живого єдинорога, подумала Меве. І думаю вже ніколи не побачу.

Ситуація, яку ми маємо – сказала по паузі, відводячи погляд від гобелену – нагадує мені такі довгі зимові вечори у рівському замку. Щось тоді висіло у повітрі. Мій чоловік думав над тим, як добратись до чергової дворянки. Маршалок роздумував, як би тут розпочати війну, у якій би прославився. Чародій вигадував собі, що це він король. Прислуга не хотіла служити, блазень був сумний, понурий і відразливо нудний, пси вили з меланхолії, а коти спали, забивши на мишей, що лазили столом. Всі на щось чекали. Всі дивились на мене з-під лоба. А я… Я їм тоді… Показала. Показала всім, що можу, так що аж мури тряслись, а довколишні ведмеді пробудились у берлогах. І дурні думки миттю зникли з голів. Раптом всі побачили, хто тут править.

Ніхто не відгукнувся. Вітер завив сильніше. Вартові на мурах знехотя перегукувались. Удари крапель у шибки в свинцевих рамках вікон перейшли у шалене стаккато.

Нільфгаард дивиться і чекає – повільно продовжувала Меве, бавлячись намистом. – Нільфгаард спостерігає. Щось висить у повітрі, у багатьох головах народжуються дурні думки. А тому покажемо всім, на що ми здатні. Струсонемо мурами зануреного у зимовий маразм замку!

Придушити Білок – швидко сказав Хенсельт. – Розпочати велику, спільну військову операцію. Справити нелюдам криваву лазню Хай Понтар, Ґвенллех і Буйна спливуть кров’ю ельфів від витоків і до устя!

Придушити каральною експедицією вільних ельфів з Dol Blathanna – додав, морщачи чоло, Демавенд. – Впровадити інтервенційні корпуси до Махакаму. Нарешті дозволити Ервіллові з Вердену дістатись до дріад у Брокілоні. Так, кривава лазня! А тих, що виживуть, до резервацій!

Напустити Краха ан Крайта на нільфгаардське узбережяя – підхопив Візімір. - Підтримати його флотом Етайна з Цідарісу, нехай здійметься пожежа від Яруги до Еббінгу! Демонстрація сили…

Мало – покрутив головю Фольтест. – Всього цього замало. Треба… Знаю, що потрібно.

Кажи вже!

Цинтра!

Що?

Відібрати у нільфгаардців Цинтру. Форсуймо Яругу, вдаримо перші. Зараз, коли не сподіваються. Давайте викинемо їх назад за Марнадал.

У який спосіб? До цього ми казали, що для військ Яруга є непрохідна…

Для Нільфгаарду. Але ми контролюємо ріку. Маємо устя у кулаку, дороги для постачання, маємо фланг, захищений Скелліге, Цидарісом і фортецями у Вердені. Для Нільфгаарду перекинути через річку сорок, п’ятдесят тисяч людей – велике зусилля. Ми можемо переправити на лівий берег значно більше. Не відкривай рота, Візіміре. Ви хотіли чогось такого, що перерве чекання? Чогось захоплюючого? Чогось, що знову зробить з нас справжніх королів? Тим чимось буде Цинтра, бо Цинтра це символ. Пригадайте собі Содден! Якби не різанина міста і мученецька смерть Каланте, ніколи не було б такої звитяги. Сили були рівна, ніхто не розраховував, що їх так відмахаємо. Але наші війська кинулись їм до горла, як вовки, як скажені пси бо мстили за Левицю з Цинтри. А є й ті, лють яких не загасила кров на содденському полі. Пригадайте собі Краха ан Крайта, Морського Вепра.