Слава ЗСУ!

Дуглас обвів поглядом вечірнє місто, де в першу-ліпшу мить могло статися що завгодно. Тут і ввечері, і вдень було надто мало прорізів, щоб укинути в них свої [492] монетки, надто мало випадало тобі карт з віщуваннями, а коли й випадали, то надто мало було в тих віщуваннях сенсу. Тут, у світі людей, ти міг віддати свій час, гроші, молитву і не дістати нічого натомість.

А там, у Галереї, можна було потримати в руках блискавку в електричній машині Чи довго втерпиш?: розсунеш убоки хромовані рукоятки - і палючий струм гострим жалом прошиє зсудомлені пальці. Можна було торохнути кулаком по мішку з тирсою і побачити на силомірі, скільки сотень фунтів ти маєш у м\'язах, щоб торохнути, як буде треба, по цілому світу. А ще ти міг позмагатися силою з роботом, і чимдуж наваживши на його руку, засвітити лампочки десь посередині стояка з цифрами, а якби здолав суперника, то на самому вершечку спалахнув би справжній фейєрверк.

Отож у Галереї ти знав напевне: зробиш те й те - матимеш те й те. І виходив звідти вмиротворений, мов з якогось уперше відвіданого храму.

Але тепер... Що ж тепер?

Чаклунка ще ворушиться, але нічого не віщує і, як видно, скоро сконає в своїй скляній труні. Дуглас знову подивився на містера Чорні: той куняв, і йому було начхати на всі світи, навіть на свій власний. Настане день, коли вся ця чудова машинерія без дбайливого догляду геть поіржавіє, втікачі з в\'язниці навіки застигнуть, чи то не долетівши до води, чи то майже схоплені, чи то мало не збиті паровозом, а брати Райти більш не піднімуть у повітря овій схожий на повітряного змія літак...

- Томе,- сказав Дуглас,- треба піти посидіти в бібліотеці й добре все це обмізкувати.

Вони рушили вулицею, передаючи один одному й роздивляючись чисту білу карту.

Вони посиділи в бібліотеці у м\'якому світлі ламп під зеленими абажурами, а тоді вийшли і вмостилися на спині кам\'яного лева, похмуро гойдаючи ногами.

- Той старий Чорні знай кричить на неї, погрожує вбити.

- Не можна її вбити, Дуг, вона ж ніколи не була жива.

- А поводиться він з нею так, наче вона жива, або колись була жива абощо. Весь час кричить, от їй, мабуть, [493] і урвався терпець. А може, й ні, може, то вона в такий спосіб попереджає нас, що її життя в небезпеці. Написала невидимим чорнилом... або лимонним соком! Атож, тут напевне написано щось таке, чого вона не хотіла, щоб побачив містер Чорні, якби глянув на карту, поки ми ще були в Галереї. Ану, потримай карту. В мене є сірники.

- Чого б то їй писати нам, Дуг?

- Тримай карту. Отак!

Дуглас запалив сірника й швидко поводив ним під картою.

- Ой! Не печи мені пальці, Дуг, на них же нічого не написано.

- Дивись! - вигукнув Дуглас.

І справді, на білій картці проступили тонкі, мов павутиння, кручені лінії, схожі на химерні завитки літер, що складалися в слова... одне... два... три...

- Горить! - крикнув Том і упустив карту.

- Наступи ногою!

Та поки вони підхопились і стали топтати кам\'яну спину старого лева, карта вже догоріла.