Слава ЗСУ!

- Дуг! Тепер ми ніколи не дізнаємося, що там було написано!

Дуглас тримав на долоні ще теплі чорні пластівці.

- Ні, я бачив. І запам\'ятав слова.

Пластівці ледь чутно зашелестіли в його руці й розсипалися на попіл.

- Пригадуєш, навесні ми бачили комедію Чарлі-втікач, то там потопав один француз і весь час гукав по-французькому: Secours, secours!* - а Чарлі ніяк не міг зрозуміти. А потім хтось сказав йому, що це означає, і Чарлі стрибнув у воду й врятував того чоловіка. Так от, на карті було це слово - secours, я своїми очима бачив!

* Поможіть, поможіть! (Фр.)

- А чому вона написала по-французькому?

- Та щоб містер Чорні не зрозумів, дурний ти!

- Дуг, то був просто водяний знак, його й стало видно, коли ти нагрів карту...- Та, помітивши вираз братового обличчя, Том замовк.- Ну гаразд, не сердься. Щось там наче було схоже на те слово чи на якесь інше. Але ж були й ще якісь слова... [494]

- Були- мадам Таро... Томе, тепер я зрозумів! Колись дуже давно і справді була така мадам Таро, відома віщунка. Я навіть бачив її портрет в енциклопедії. До неї приїздили люди з усієї Європи. Ну як, дійшло до тебе? Думай, Томе, думай!

Том знову сів левові на спину й подивився в кінець вулиці, де мерехтіли вогні Галереї.

- Та невже вона і є справжня мадам Таро?

- Авжеж! Сидить собі в скляному ящику під усіма тими червоними та блакитними шовками й під старим напіврозтопленим воском! Може, давно-давно хтось її приревнував чи зненавидів, отож і залив воском та замкнув навіки в цій в\'язниці, а потім вона переходила від лиходія до лиходія й нарешті через сотні років опинилася тут, у Грінтауні, в штаті Іллінойс, і, замість ворожити європейським королям, мусить працювати за нікчемні мідяки!

- Ти кажеш - лиходії? То й містер Чорні?..

- Прізвище - Чорні, сорочка в нього чорна, штани чорні, краватка теж чорна. І в кіно всі лиходії завжди в чорному, хіба ні?

- Чого ж вона не покликала на допомогу ще торік чи позаторік?

- А хто знає, може, вона вже сто років пише на картах лимонним соком, а всі читають тільки написане чорнилом, і тільки ми додумалися нагріти карту сірником і побачити, що там насправді. І добре, що я знаю, як перекласти оте secours.

- Ну гаразд, вона просить допомоги. То й що?

- Звісно, ми її врятуємо.

- Викрадемо з-під носа в містера Чорні, еге? А скінчиться це там, що ми самі опинимось у скляних ящиках, залиті воском, наче два чаклуни, й будемо сидіти в них десять тисяч років.

- Томе, та ось же бібліотека. Ми озброїмося проти містера Чорні всякою магією та чарівними зіллями.

- Є лиш одне чарівне зілля, яке може здолати містера Чорні,- сказав Том.- Кожного вечора, як тільки в нього набирається досить пенсів, він... Ану, дай гляну...- Том видобув з кишені жменьку мідяків.- Може, й вистачить. Слухай, Дуг, ти поки що йди читай книжки. А я побіжу й п\'ятнадцять разів подивлюся Втечу з Пенсільванської в\'язниці, вона мені ніколи не набридає. [495]

Потім зустрінемося біля Галереї. Мабуть, на той час чарівне зілля вже діятиме нам на руку.