Слава ЗСУ!

Містер Сендерсон стояв у залитих сліпучим сонцем дверях і дослухався. Він пам\'ятав цей шурхіт від давніх-давен, ще відтоді, як його самого захоплювали хлоп\'ячі мрії. Під ясним небом вистрибом неслися прегарні створіння й зникали в чагарях під деревами, усе віддаляючись і лишаючи по собі тільки легку луну.

- Антилопи...- мовив містер Сендерсон.- Газелі...

Він нахилився й підняв з підлоги покинуті хлопцем зимові черевики, важкі від уже забутих дощів і давно [346] розталого снігу. Потім, легко, м\'яко і неквапливо ступаючи, вийшов із сліпучого осоння й знов опинився у світі цивілізації...

●

Дуглас дістав п\'ятицентовий записник у жовтій обкладинці. Дістав жовтий олівець Тайкондерога. Розгорнув записник. Лизнув олівця.

- Слухай, Томе,- сказав він.- Ти зі своїми підрахунками та записами напровадив мене на одну думку. Тепер і я так робитиму - вестиму облік різних подій. Ось чи думав ти, приміром, що ми кожного літа знов і знов робимо те саме, що робили й торік, і позаторік?

- Це ти про що, Дуг?

- А про те, що ми кожного літа робимо кульбабове вино, купуємо нові тенісні туфлі, пускаємо перший фейєрверк, робимо лимонад, витягаємо з ніг скабки, збираємо лісові ягоди. Щороку те саме й так само, ніякої переміни, ніякої різниці. Але ж це тільки одна половина літа, Томе.

- А друга?

- Друга - це те, що ми робимо вперше у житті. - Як от їмо маслини?

- Ні, я про важливіші речі. Ось, приміром, якби раптом виявилося, що дідусь чи тато знають не все на світі.

- Та ти що! Вони ж знають геть усе, що тільки можна знати!

- Не сперечайся, Томе. Я вже записав це у свої Відкриття і одкровення. Вони знають не все. Але це не такий уже й гріх. І це я теж відкрив.

- А які ще дурниці ти там записав?

- Що я живий.

- Ха, оце відкриття! Та всі ж знають...

- Те, що я думаю про це, усвідомлюю це,- ось у чому відкриття. Отак живеш собі, щось робиш - і сам того не помічаєш. А потім раптом бачиш: ага, я живу, я роблю те й те,- і це справді уперше в житті. Ось я й поділю у своєму записнику літо на дві половини. Спочатку в мене йдуть Звичайні справи і події. Вперше Цього року пив шипучку. Вперше пробіг босий по траві. Вперше мало не потонув у озері. Вперше їв кавун. Убив першого москіта. Вперше збирав кульбаби. Усе це ми робимо з року в рік і ніколи про таке не думаємо. [347]

А отут, у другій половині, будуть Відкриття і одкровення. Чи, може, краще і осяяння - теж гарне слово,-чи усвідомлення, га?.. А загалом так: коли робиш щось уже відоме й звичне - ну, розливаєш у пляшки кульбабове вино абощо,- то це йде у Звичайні справи і події. Та коли потім про це думаєш, то свої думки, дурні вони там чи ні, записуєш у Відкриття і одкровення. Ось що я записав про кульбабове вино: Кожна його пляшка - це закоркована й збережена про запас частка літа дев\'ятсот двадцять восьмого року. Ну як воно тобі, Томе?

- Та я вже давно за тобою не встигаю.

- То я прочитаю тобі ще. Отут, у Звичайних справах і подіях, у мене записано: Вранці двадцять четвертого червня уперше цього літа посперечався з татом, і мені добре перепало. А у Відкриттях і одкровеннях я написав про це так: Дорослі й діти не можуть жити , мирно тому, що це два різні народи. Вони не такі, як ми. Ми не такі, як вони. Справді, різні народи - і ніколи цим двом не зійтись (1). Зарубай це собі на носі, Томе!