Слава ЗСУ!

- А таки правда, Дуг, твоя правда! Так воно і є. Оце ж тому ми й не миримо з мамою і татом. Завжди все негаразд, з ранку до вечора. Ну й голова ж у тебе, хлопче!

- Отож тепер, як побачиш за ці три місяці щось таке, що вже робилось і робиться знов, скажи мені. І що ти про це думаєш, теж скажи. А на День праці(2) ми прочитаємо все, що набереться за літо, і побачимо, як воно вийшло.

(1) Рядок з балади англійського письменника Редьярда Кіплінга.

(2) Офіційне свято в США, що відзначається у перший понеділок вересня 

- А я хоч зараз можу тобі щось сказати, Дуг. Бери олівця... Так от, на світі п\'ять мільярдів дерев. Про це я вичитав у книжці. І під кожним деревом лежить тінь, правда ж? Виходить, звідки береться ніч? А ось я тобі скажу. Ніч - це і є вся ота тінь, що розповзається з-під п\'яти мільярдів дерев! Поміркуй сам! Можна сказати, тінь затемнює повітря, неначе бруд воду. Отож якби придумати такий спосіб, щоб затримати її під тими п\'ятьма мільярдами дерев, то не було б і ночі, і нам не доводилося [348] б лягати спати! Оце ж воно і є, Дуг,- щось відоме, звичайне, і щось нове.

- Справді, тут є і відоме, і нове.- Дуглас лизнув свій жовтий олівець Тайкондерога, який страшенно подобався йому оцією своєю назвою.- Ану, повтори те, що ти сказав.

- На світі п\'ять мільярдів дерев, і під кожним лежить тінь...

●

Атож, літо складалось із звичних обрядів, і кожен обряд мав свій час і своє місце. Час і місце робити лимонад, або чай з льодом, або кульбабове вино, купувати літнє взуття чи бігати босоніж; і, нарешті, невдовзі по всьому тому наставав час урочисто чіпляти на веранді гойдалку.

Третього літнього дня, десь надвечір, дідусь виходив на веранду й наче знічев\'я починав роздивлятися два порожні кільця під стелею. Тоді повагом підходив до балюстради, заставленої вазонами з геранню, мов капітан Ахаз (1), що оглядає пильним оком ясний погідний день і ясне небо, слинив палець, щоб перевірити, чи немає вітру, й скидав піджак - чи не холодно буде цієї призахідної години в самій сорочці. Потім поважно кивав головою, відповідаючи на вітання інших капітанів, що також повиходили власними персонами на свої заквітчані веранди подивитися на тихе: лагідне надвечір\'я, полишивши своїх дружин цвірінькати чи сердито дзявкати на манір болонок за темними протимоскітними сітками в розчинених дверях.

- Гаразд, Дугласе, будемо чіпляти. Вони відшукували в гаражі й переносили на веранду запорошене сидіння на ланцюгах, яке могло б правити й за парадне сідло для слона і на якому так добре було розкошувати тихими літніми вечорами, і дідусь чіпляв його на кільця під стелею.

Дуглас, як легший вагою, сідав на гойдалку перший. А вже потім і опасистий дідусь обережно вмощувався поруч нього. І вони, мовчки всміхаючись і киваючи один До одного, помалу погойдувалися вперед-назад, вперед-назад.

(1) Персонаж роману Германа Мелвілла Мобі Дік. [349]

Хвилин через десять на веранді з\'являлася бабуся з відром води та щітками й бралася мести, мити і шарувати підлогу. Потім з кімнат виносили стільці та плетені й полотняні крісельця, щоб усім вистачило.

- Люблю посидіти на веранді раннього літа,- казав дідусь,- поки москіти ще не заїдають...