Слава ЗСУ!

Раптом нагорі із Солового вікна вихопилося щось біле. Серце в Лео Ауфмена мало не вискочило з грудей. Та він одразу збагнув, що то просто винесло вітром віконну завіску. А йому здалося, ніби з кімнати вилетіло щось живе, тріпотливе, і то цілком могла бути хлоп\'яча душа. І Лео Ауфмен аж зметнув угору руки, так наче хотів перехопити її і заштовхнути назад у сонний будинок.

Тремтячи від ознобу, він повернувся до Солової кімнати, втягнув усередину колихливу завіску й міцно зачинив вікно, так щоб легка біла тканина більш не змогла вихопитися надвір. Тоді сів на край ліжка й поклав руку на синове плече.

- Повість про двоє міст? Моя... Крамниця старожитностей? Ха, це Лео Ауфмена, а то чия ж!.. Великі сподівання? Колись були мої, але тепер хай Великі сповідання залишаються йому!..

- Що це означає? - спитав Лео Ауфмен, заходячи до кімнати.

- Це означає,- відказала його дружина,- розподіл спільного майна. Коли син з батькової ласки лякається вночі до істерики, то саме час ділити все пополам. Геть з дороги, Холодний дім і Крамниця старожитностей! В усіх цих книжках немає такого божевільного мудра-геля, як Лео Ауфмен!

- Ти хочеш піти від мене, навіть не звідавши, що воно за Машина щастя! -заволав Лео Ауфмен.- А ти спробуй, то враз розпакуєш речі й залишишся!

- Том Свіфт і його електричний нищитель - а це чиє?- спитала Ліна.- Ну, тут нема чого й гадати.

І, зневажливо фиркнувши, тицьнула Тома Свіфта Лео Ауфменові.

На кінець дня всі книжки, посуд, одежу, білизну було поділено: одне сюди - одне туди, чотири сюди - чотири туди, десять сюди - десять туди. Ліна Ауфмен, геть заморочена тими підрахунками, мусила сісти перепочити. [373]

- Ну гаразд, Лео,- засапано мовила вона.- Поки я ще тут, доведи мені, що це не ти наганяєш уночі кошмари на невинних дітей.

Лео Ауфмен мовчки повів дружину в сутінки. Вона стала перед великим, вісім футів заввишки, оранжевим ящиком.

- Оце таке щастя? - спитала вона.- То яку ж кнопку я маю натиснути, щоб відчути себе вдоволеною, радою і сповненою вдячності?

Тим часом коло них уже зібралися всі діти.

- Мамо,- сказав Сол,- не треба!

- Мені потрібно знати, на що я нападаюся, Соле. Вона залізла в машину, сіла і, хитаючи головою, подивилася звідти на чоловіка.

- Це важливо не так для мене, як для тебе, психований крикуне.

- Зроби ласку,- сказав Лео.- Ось ти сама побачиш! - Він зачинив дверці машини.- Натисни кнопку!- гукнув до вже невидимої дружини.

Усередині клацнуло. Машина легенько здригнулася, наче великий собака вві сні.

- Тату!..- занепокоєно мовив Сол.

- Ти слухай! - звелів Лео Ауфмен.

Спершу не чути було нічого, тільки злегка дрижала машина від потаємного руху схованих усередині зубчиків і коліщат.

- Мамі там не погано? - спитала Ноемі.

- Ні-ні, їй дуже добре! Ось зараз... Ось воно! З машини почувся голос Ліни Ауфмен:

- Ой!..- А тоді знову, вражено: -Ого!.. Ви тільки гляньте! - вигукнула схована всередині машини Ліна.- Це ж Париж!.. А це Лондон!.. А тепер Рим!.. Піраміди! Сфінкс!..