Слава ЗСУ!

- Джоне, що з тобою? Ти якийсь дивний.

За мить перед тим Джон заплющив очі, і обличчя його скривилося.

- Дуг, ти знаєш Терлів будинок? Пам\'ятаєш, який він нагорі?

- Звісно, пам\'ятаю. [414]

- Там такі малі круглі віконця з кольоровими шибками. Вони завжди там були?

- Ну звісно.

- Ти певен?

- Та тим віконцям більше років, ніж нам із тобою. А чому ти питаєш?

- Я їх ніколи раніше не бачив. А сьогодні проходив там, аж глядь - оті віконця. Дуг, як же це я стільки років їх не помічав?

- Ти й без того мав що робити.

- Справді? - Джон повернувся і трохи розгублено подививсь на Дугласа.- От чортівня, чого це ті віконця так мене налякали? Я хочу сказати... цього зовсім нема чого боятися, правда ж? Просто... - Він говорив непевно, затинаючись.- Просто коли я досі не помічав тих віконець, то, виходить, не помічав і ще чогось? А як з усім тим, що я помічав у нашому місті? Чи зможу я пригадати його, коли поїду звідси?

- Усе, що захочеш пригадати, завжди пригадаєш. Он позаминулого літа я був у таборі. То там я все як є пригадував.

- Ні, не все! Ти сам казав мені. Вночі ти прокидався й не міг пригадати обличчя своєї матері.

- Неправда!

- Так і зі мною буває вночі, навіть удома, це просто жах! Я встаю, іду в спальню батьків і дивлюся. Вони сплять, а я дивлюся на їхні обличчя, щоб добре запам\'ятати. А тоді повертаюся до своєї кімнати й знов не можу пригадати їх. Ой Дуг, як це страшно! - Він міцно обхопив руками коліна.- Слухай, Дуг, пообіцяй мені одну річ. Пообіцяй, що ти пам\'ятатимеш мене, пам\'ятатимеш моє обличчя і все інше? Обіцяєш?

- Нема нічого легшого. У мене ж не голова, а справжній кіноапарат. Ось я лежу поночі в ліжку, і досить мені повернути вимикач, як на стіні враз усе стане видно, чисто мов у кіно, і там будеш ти, гукатимеш до мене й махаїимеш рукою.

- Ану, зажмурся, Дуг. А тепер скажи: якого кольору в мене очі? Не підглядай! Якого кольору в мене очі?

Дугласа пройняв піт. Повіки його затремтіли.

- Та ну тебе, Джоне, так нечесно!

- Ти скажи!

- Карі!

Джон відвернувся. [415]

- Ні, сер.

- Як це ні?

- Нічого схожого.- І Джон заплющив очі.

- Ану, повернися,- зажадав Дуглас.- Розплющ очі, дай я побачу.

- Ні до чого,- відповів Джон.- Ти вже забув. Точнісінько, як я оце казав.

- Ні, ти повернися!

Дуглас ухопив його за чуприну й помалу повернув обличчям до себе.

- Гаразд, Дуг.- Джон розплющив очі.

- Зелені... - скрушно мовив Дуглас, і рука його впала.- Вони в тебе зелені... Ну то й що, все одно схожі на карі. Майже ясно-карі!

- Дуг, не треба мені брехати.