Слава ЗСУ!

- Ти кажеш, це прислали Кларі Гудвотер?

- Поки дійшов до неї, я мав час перебігти очима перші [422] сторінки, нічого поганого в тому немає. Приховані таємниці життя, розгадані славнозвісним ученим, філософом, хіміком, природознавцем, психологом, астрологом, алхіміком, металознавцем, магом і тлумачем таємниць чародійства і чаклунства, а також роз\'яснення незбагненних поглядів у численних науках і мистецтвах - елементарних, складних, практичних і таке інше. Отак! Ій-богу, не голова в мене, а справжня скарбничка. Все до слова запам\'ятав, дарма що нічого не второпав.

Елміра стояла й дивилася на свій намащений йодом палець так, наче ним тицьнув на неї хтось чужий.

- Клара Гудвотер... - пробурмотіла вона,

- А коли я віддав їй книжки, вона поглянула мені просто в очі та й каже: Тепер я вже напевне стану неперевершеною чаклункою. Враз дістану диплом і почну практикувати. Заворожуватиму гуртом і поодинці, старих і молодих, великих і малих. А тоді ніби засміялася, встромила носа в ту книжку й пішла в дім.

Елміра уважно оглянула синець на руці, обережно поторкала язиком розхитаний зуб.

Грюкнули двері. Том Сполдінг, що саме стояв навколішки на лужку перед будинком Елміри Браун, підвів очі. Перед тим він никав довкола, спостерігаючи, як живуть по різних місцях мурахи, коли оце натрапив на особливо примітний мурашник - великий, з широченним отвором, де просто-таки кишіли вогненно-руді мурахи, хто чимдуж кудись біжачи, хто насилу тягнучи в свою підземну домівку шматочок мертвого коника чи малесеньку дрібку якоїсь бідолашної пташини. Аж раптом на веранду вискочила місіс Браун і стала, хитаючись, на краю сходів, неначе тільки-но виявила, що земна куля летить крізь усесвітній простір зі швидкістю шістдесят трильйонів миль на секунду. А за нею з\'явився й містер Браун, який і сном-духом не відав про ті милі на секунду, а коли б і відав, йому однаково було б до того байдужісінько.

- Гей, Томе! - гукнула місіс Браун.- Мені потрібна моральна підтримка, ти будеш у мене за жертовне ягня. Ходімо!

І стрімголов подалася до хвіртки, чавлячи по дорозі мурахів, збиваючи головки з кульбаб і залишаючи на квітниках глибокі ямки від гострих підборів.

Том ще хвильку постояв навколішки, роздивляючись на кощаві лопатки та хребет місіс Браун, яка вже розгонисто [423] ступала вулицею. Ті кістки промовисто дали йому наздогад, що заноситься на якусь драматичну пригоду, і, хоч у Томовій свідомості такі речі ніколи не пов\'язувалися з жінками,- щоправда, місіс Браун мала над верхньою губою темні вусики, які цілком могли належати й піратові,- наступної хвилини він і собі тюпав поруч неї.

- Ну й люті ж ви сьогодні, місіс Браун!

- Е, хлопче, ти ще не бачив мене люту!

- Стережіться! - гукнув Том.

Місіс Елміра Браун з розгону повалилася на залізну фігуру сплячого собаки, що прикрашала зелений моріжок.

- Місіс Браун!

- Ось бачиш! - Місіс Браун сіла на траві.- Це наслала на мене Клара Гудвотер! її чаклування!

- Чаклування?

- Та ти не зважай, хлопче. Ось і її анок. Іди вперед і відкидай з дороги всі невидимі перепони. Онде дзвоник, подзвони, але одразу ж відсмикни руку, а то тебе спалить струмом на попіл.