Слава ЗСУ!

Небо ще дужче потьмяніло, ніби хтось трохи прикрутив донизу нота величезної ясної лампи над містечком. Дуглас стояв на веранді, важко сапаючи, губи його тіпалися. Кулак і далі був погрозливо простягнутий в напрямі будинку по той бік вулиці. Дуглас подивився на свій кулак, але не побачив його: він потонув у темряві, і все навколо потонуло.

Потемки піднімаючись нагору, він тільки відчував своє обличчя, але не бачив нічого, навіть власних рук, і знай повторював подумки: Я себе не тямлю з люті, ненавиджу його, ненавиджу!.. Я себе не тямлю з люті, ненавиджу його!..

Минуло хвилин із десять, поки він помалу добувся в темряві нагору, на верхню площадку сходів...

●

- Томе,- сказав Дуглас,- пообіцяй мені одну річ, гаразд?

- Обіцяю. А що?

- Ти мій брат, і, може я часом буваю лихий до тебе, але ти завжди тримайся мене, гаразд?

- Ти хочеш сказати, мені можна бути коло тебе, коли ви з більшими хлопцями кудись ідете?

- Ну... звісно... навіть і тоді. Але я мав на думці, щоб ти взагалі нікуди не подівся, зрозумів? Гляди не вскоч під якусь машину, не впади десь зі скелі.

- Таке скажеш! Що я тобі - недоумок який, чи що?

- І тоді, як і станеться найгірше й ми обидва постаріємо, десь років у сорок чи сорок п\'ять, ми зможемо придбати на Заході золоту копальню, сидіти собі там, палити люльки й відрощувати бороди. [421]

- Бороди! Ох ти ж!..

- От я й- кажу, завжди тримайся мене і пильнуй, щоб нічого з тобою не сталося.

- За мене будь певен,- відказав Том.

- Та я не так за тебе турбуюся,- мовив Дуглас.- Більше за те, як бог порядкує світом.

Том на хвильку замислився.

- Ну, не так уже й погано, Дуг,- сказав він зрештою.- Він робить усе, що може.

●

Вона вийшла з ванної, мастячи йодом палець, що його глибоко, майже до кістки, полоснула ножем, відрізаючи собі скибку кокосового торта. Саме в цю мить східцями веранди піднявся листоноша, відчинив двері і зайшов. Двері грюкнули. Елміра Браун аж підскочила.

- Семе! - гукнула вона, махаючи пальцем у повітрі, щоб не так пекло.- Ніяк не звикну, що мій чоловік листоноша. Щоразу як ти заходиш у дім, лякаюся мало не до смерті!

Сем Браун стояв з напівпорожньою поштовою сумкою і збентежено чухав потилицю. Тоді озирнувся на двері, так наче погідний літній ранок нараз затопило туманом.

- Раненько ти сьогодні, Семе,- мовила його дружина.

- Я тільки на хвилину,- відказав він заклопотано.

- Ну, то розказуй, що там сталося.- Елміра підійшла і глянула йому в обличчя.

- Може, й нічого, а може, неабищо. Я оце щойно приніс пошту Кларі Гудвотер, що живе на нашій вулиці...

- Кларі Гудвотер? Он як!

- Та ти не розходься, послухай. То були книжки від фірми Джонсон - Сміт з Расіна, що в штаті Вісконсін. Одна з них називається... стривай, пригадаю...- Він наморщив чоло, потім воно розгладилось.- Альбертус Манус, ось як. Схвалені, перевірені, добротворні й природні єгипетські таємниці, або ж... - Він утупив очі в стелю й провадив, немовби читаючи звідти: - ...або ж біла й чорна магія в застосуванні до людей і тварин, що розкриває заборонені відомості та секрети стародавніх філософів!