Слава ЗСУ!

- Добродійко, в такому малому містечку хочеш не хочеш, а за день не раз опинишся ближче ніж за милю то від того, то від того.

- То ви підтверджуєте, що в такі хвилини були десь поблизу?

- Я підтверджую, що я народилася тут, і це справді так, хоч тепер я дорого заплатила б, щоб народитися в Кеноші чи Зіоні. Слухайте, Елміро, пішли б ви до зубного лікаря, може б, він щось удіяв з вашим зміїним жалом.

- Ага! - вигукнула Елміра.- То он ви як!

- Ви самі мене до цього довели. Раніше я ніяким чаклунством не цікавилась, а ось тепер, мабуть, справді візьмуся до цього діла. Слухайте! Та вас же вже не видно! Поки ви отут стояли, я вас зачарувала. Ви зовсім зникли з очей.

- Не може бути!

- Щоправда,- визнала відьма,- я й досі ніколи не бачила вас, добродійка. [427]

Елміра швидко видобула з кишені дзеркальце.

- Та ось же я! - А коли придивилася ближче, їй аж дух забило. Вона підняла руку до голови, тоді обережно, мовби пробуючи струну арфи, висмикнула волосину й виставила її на огляд як важливий речовий доказ.- Дивіться! До цієї хвилини в мене зроду не було жодної волосинки сивої!

Відьма мило всміхнулася.

- Вкиньте її у глечик із стоячою водою, і до ранку вона стане дощовим черв\'яком. Ой, Елміро, та погляньте ж ви на себе зрештою! Вже стільки років ви звинувачуєте інших у тому, що у вас за кожним кроком затинаються ноги і все падає з рук. Ви коли-небудь читали Шекспіра? У нього в п\'єсах трапляються такі-от ремарки: На сцені метушня і галас. То оце наче про вас писано, Елміро: метушня і галас! А тепер ідіть додому, поки я не обкидала вам голову улями і не накликала проти ночі вітрів у живіт. Киш! - І замахала руками в повітрі, неначе Елміра була хмарою комашні.- О боже, стільки мух цього літа! - сказала вона.

А потім зайшла в дім і взяла двері на засувку.

- Ну що ж, місіс Гудвотер, усьому є межа,- промовила Елміра, згорнувши руки на грудях.- Даю вам останню нагоду. Зніміть свою кандидатуру в Жимолості, а ні - то виходьте завтра віч-на-віч проти мене, і я здолаю вас у чесному двобої. Я й Тома з собою приведу. Він безхитра, добра душа. Отож безхитрість і доброта візьмуть гору.

- Ви на мою безхитрість не дуже сподівайтеся, місіс Браун,- озвався хлопець.- Моя мама каже...

- Помовч, Томе, що добре те добре! Завтра ти будеш там поруч мене.

- Гаразд, мем,- сказав Том.

- Звісно, якщо я переживу наступну ніч,- додала Елміра.- Адже ця лиходійка наліпить з воску фігурок, що зображатимуть мене, й повстромляє їм просто в серце іржаві шпильки. І якщо завтра вранці ти побачиш у моєму ліжку тільки величезну геть зів\'ялу фігу, Томе, то знатимеш, чиїх то рук діло. Отоді вже місіс Гудвотер головуватиме в Жимолості до ста дев\'яноста п\'яти років, згадаєш моє слово!

- Помиляєтесь, добродійко, озвалася з-за сітчастих дверей місіс Гудвотер.- Мені вже тепер триста п\'ять. За давніх часів люди й імені мого боялися, казали вона.- [428] І махнула рукою в бік вулиці.- Абра-кадабра-зімміті-зел! Як вам таке?

Елміра стрімголов збігла з анку.

- Завтра побачимо! - гукнула вона.

- До завтра, добродійко! - відказала місіс Гудвотер.