Слава ЗСУ!

Том розплющив одне око й поглянув на неї.

- Лавровий лист і пелюстки красолі... - провадила вона.

- Може б, вам краще сісти,- мовила місіс Гудвотер. Одна з жінок, що сиділи збоку, встала й відчинила вікно.

- Сухе сім\'я бетелю, лаванда, товчені зернятка з яблук-кисличок... - сказала Елміра Браун і замовкла. [433]

А тепер мерщій починаймо вибори. Мені потрібні ваші голоси. Я сама рахуватиму.

- Нема куди так поспішати, Елміро,- зауважила місіс Гудвотер. 3(.

- Ні, є куди.- Елміра глибоко, уривано зітхнула.- Пам\'ятайте, шановні дами, вам більш нема чого боятися. Голосуйте так, як ви завжди хотіли. Голосуйте за мене і... - Усе знов захиталося перед її очима тепер уже вгору і вниз.- Я головуватиму чесно. Отож усі, хто за місіс Гудвотер, скажіть за.

- За,- сказав увесь зал.

- А тепер усі, хто за місіс Елміру Браун...- кволим голосом мовила Елміра.

Вона судомно ковтнула слину. А тоді сказала одна*, єдина:

- За.

Та так і заклякла на трибуні, геть приголомшена.

У залі запала цілковита тиша. І серед цієї тиші в місіс Елміри Браун вирвався такий звук, наче ворона каркнула. Вона схопилася рукою за горло. Тоді повернулась і нестямно глянула на місіс Гудвотер. А та спокійнісінько дістала із сумочки воскову фігурку, втикану іржавими канцелярськими кнопками.

- Томе,- мовила Елміра,- проведи мене до жіночого туалету.

- Гаразд, мем.

Вони пішли через зал - спершу неквапливо, потім наддали ходи і зрештою припустили бігом. Елміра бігла попереду вузьким проходом, розтинаючи юрму... Нарешті вона дісталася до дверей і повернула ліворуч.

- Ні, Елміро, праворуч, праворуч! - гукнула місіс Гудвотер.

Елміра повернула праворуч і зникла з очей. Раптом розлігся гуркіт, неначе в похилий жолоб посипалось вугілля.

- Елміро!

Дами заметушилися, забігали по колу, наштовхуючись одна на одну,- точнісінько мов жіноча баскетбольна команда.

Тільки місіс Гудвотер подалася просто до дверей. На сходовій площадці стояв Том і, вчепившись руками в поруччя, дивився вниз.

- Сорок східців! - простогнав він.- Донизу аж сорок східців!.. [434]

Ще багато місяців і навіть років по тому в місті згадували, як Елміра Браун, мов найпослідущий п\'яничка, котилася тими східцями, не проминувши жодного на своєму довгому шляху донизу. Казали, нібито вона на самому початку сходів зомліла від нападу нудоти й усе її тіло обм\'якло, отож не підстрибувало на східцях, а перекочувалось, наче неживе. Так чи так, а вона опинилася внизу, кліпаючи очима й почуваючи неабияку полегкість, бо все, від чого їй було так кепсько, лишилося на тому шляху згори вниз. Щоправда, побилася вона таки добряче і якийсь час ходила вся в синцях, немов та-туйована. Але руки-ноги були цілі, ніде нічого не звихнуто й не розтягнуто. Хіба що днів зо три вона не могла ворухнути головою і, замість обернутись і подивитися на когось, тільки чудно косувала на нього очима. Та найістотніше було те, що, поки жіноцтво з лементом спускалося сходами, місіс Гудвотер уже сиділа біля Елміри, тримаючи її голову в себе на колінах і поливаючи її слізьми.